Закарпатки зі спільноти «Матері в молитві» молилися на сході України

Здавалось, ці два незабутні дні перебування на сході не були обмежені часом. Першого дня, у суботу, молилися Молебень до Пресвятої Богородиці, вервицю з розважаннями, Святкову Божественну Літургію, яку з о.Петром Крініцкі співслужили три священики (шкода, що не був присутній з нами владика Степан (Меньок), який в цей час перебував на Синоді). Всі молитви через Непорочне Серце Марії – Цариці Святої Вервиці жертвували за багаточисельні наміри для нашої держави, нашої Церкви, наших сімей і родин, для всього людства. Безмежно вдячні Богу за ласку взяти участь в реколекціях, які були організовані для молоді на парафії Різдва Пресвятої Богородиці міста Мелітополя. Це короткі науки про Божу любов до кожної людини, яка не ставить жодних умов, не вимагає нічого, а дається як дар кожному. Через серце мудрого реколектанта о.Андрія Залінського (єзуїт) Господь в черговий раз торкнувся й наших сердець, щоб ми зрозуміли і ще більше увірували, що Він любить нас безумовною любов’ю. Все, що відбувалося і нас оточувало свідчило саме про цю Його любов.

Неділя… Це був найбагатший духовний день для кожного з нас, адже так рідко в житті буває можливість пережити безперервну близькість, постійну присутність Бога посеред нас, Його дію… День почався о 7 годині з Утреньої, вервиці, Служби Божої в Мелітополі. По закінченні ми поїхали за 40 км. в с.Лазурне, де знову молилися вервицю, взяли участь в Літургії, побували на місці, де тільки з Божої допомоги буде побудована церква – село невелике, люди практично не мають де працювати, однак вже є фундамент, завезли блоки. Надзвичайно важко було чути слова-звернення до о.Петра Креніцкі від тутешніх парафіян: «Нам потрібно ще 2 тисячі. гривень на пісок і цемент» – відчувалося, що для них це непосильна сума.

Після повернення до Мелітополя, наш 80-кілометровий шлях був спрямований на м.Приморськ, де о 14 годині розпочинається Божественна Літургія. Маючи близько 10 хвилин вільного часу, о.Петро вирішив нас порадувати морем, яке знаходиться зовсім неподалік від парафії Благовіщення, яка на Покров Пресвятої Богородиці святкувала річницю свого створення.

Поїзд до Львова від’їжджав з Мелітополя о 16 годині 40 хвилин, тому ми просто «летіли», наш мікроавтобус мав невидимі крила, адже на вокзалі ми ще встигли помолитися, поспівати, попрощатися. Під стук коліс кожен з нас роздумовував про безумовну Божу любов, повертаючись до кожної події, кожного слова, кожної миті перебування на Богом вибраній землі, де поширюються наша католицька віра, де люди з такою щирістю моляться, навіть неможливо утримати сльози, коли чуєш: «Боже Великий, єдиний, нам Україну храни!» Саме, коли лунає в таких маленьких спільнотах цей спів, так хочеться, «щоб усі було одно», щоб у тій великій єдності стати перед Богом і не тільки в цей відповідальний період, коли так важливо просити, щоб Бог послав нам добру владу, але й залишитися в тій єдності назавжди. Немає сходу і заходу – є єдине містичне Тіло Христа.

Теги: спільнота, молитва, Мелітополь

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати