Науково-популярну стрічку про видатного славіста-діалектолога й історика мови створено зусиллями викладачів кафедри журналістики за підтримки інших кафедр філологічного факультету, а також адміністрації університету, Закарпатської обласної ради та обласної державної адміністрації.
Ідею фільму про Йосипа Дзендзелівського запропонувала його учениця –доцент кафедри журналістики і заступник декана філологічного факультету Галина Шумицька. Вона ж та Юлія Юсип-Якимович, доцент кафедри словацької філології, працювали над сценарієм стрічки. Редактором фільму став Василь Путрашик. Операторську, монтажну роботу виконував Іван Бабущак. Леся Поліха відповідала за дизайнерське втілення. Голосом та образом Йосипа Дзендзелівського став Андрій Куликов, улюблений тренер студентів-журналістів і викладачів, ведучий телепрограми «Свобода слова» на каналі ICTV. А Катерина Поліха зіграла роль онучки видатного вченого.
Поряд з чуттєвим текстом поставали конкретні факти з життя й мовознавчої діяльності вченого. Було представлено наукову спадщину лінгвіста в контексті здобутків інших дослідників, котрі вивчали закарпатський діалект. Згадували професора його сучасники, вдячні учні та люди, котрі є компетентними в галузі мовознавства: Василь Німчук, Павло Гриценко, Валентина Статєєва, Ніна Гуйванюк, Григорій Аркушин, Іван Сабадош, Юлія Юсип-Якимович, Тамара Розумик, Іван Сенько, Іван Ребрик, Юрій Бідзіля. А ще багато розповідала дружина Йосипа Олексійовича Ніна Петрівна, котра, мабуть, одночасно любила й ненавиділа його працю, бо та була для нього цілим світом, нерідко застеляючи світ родинний.
Переглянути стрічку можна тут.
Сайт відділення журналістики УжНУ
Іван Ребрик 2012-10-19 / 13:29:47
Презентований 17 жовтня фільм «Життя на карті діалекту» (ГО «Медіаперспективи», ідея Г. Шумицької, сценарій Г. Шумицької та Ю. Юсип-Якимович) – достойне вшанування пам’яті Йосипа Дзендзелівського, висока оцінка його життєвого й наукового Чину. Епізод про листування Й. Дзендзелівського та Ю. Шевельова-Шереха вразив особливо:
Із листа Дзендзелівського до Шевельова: «…Але закарпатські говори українські, тобто загальний напрям розвитку (мовного) тут був такий, як і в українських говорах на північ і північний схід від Карпатського хребта. На цьому у своїй доповіді я зупинився, бо далі про те, що думав, не смів і заїкатися. А думав тоді я, власне, так: якщо закарпатські говори українські і якщо вони так довго і природною перепоною, і політично були ізольовані від основного українського материка, то це мало б значити, що “гени” українських явищ на Закарпаття принесені ще до 10-го століття. Отже, українська мова почала формуватися не 13 чи 14-го століття, як офіційно проголошувалося згори, а задовго до цього; отже “спільна колиска” – то політична фікція. Можна сказати, що я боягуз, що я не відважився сказати про все, що думав. Але в той час я ненаважився, бо це могло б спричинити мандрівку “не в столь отдаленные места…».
Із листа Шевельова до Дзендзелівського: «…А боягузтва я Вам аж ніяк закинути не можу. Не кажучи вже про загрозу для Вас особисто, Вас би затюкали, тезу Вашу поховали б у зливі лайки… Щоб говорити повну правду на “родінє”, – змоги ані найменшої не було. Дай, Боже, тільки, щоб такі часи не повернулися… Закарпатські говірки доводять недвозначно, що формування української мови сталося в передісторичні часи, це для мене річ недискусійна. Я показав це на фонетичних змінах, а Ви на лексичному складі. Уже одного цього ряду таких доказів досить для того, щоб довести цей факт. А вже коли збігаються дві такі аналізи, роблені абсолютно незалежно одна від одної, то й найскептичніший Хома Невірний не може сумніватися. Бог ніби спеціяльно створив закарпатські говірки, щоб довести цю тезу…»