Алла Хаятова: «Я очікувала більш стрімкі зміни на краще в розвитку Ужгорода»

Вона прийшла у владний будинок на площі Поштовій на крилах ейфорійної перемоги  над попереднім "господарем" міста, котрий привів його до повного упадку, і, справді, вкладала в роботу всю себе, самозречено кидаючись на всі можливі «іміджеві» барикади, намагаючись зробити владу кращою не тільки в очах ЗМІ та громадськості, але й по суті. Цьому було підпорядковано все – власне життя, особистий час, просто слова і цілі проекти.

Нині вона позбулася багатьох ілюзій і набула нового життєвого досвіду. Саме про це ми і говорили в нашому короткому телефонному інтерв’ю.

– У кожному разі, тій роботі, яку я зараз вважаю за колишню, я вдячна передовсім за школу – школу що міського господарства, що політики, що стосунків з людьми, – каже Алла. – І, безумовно, вдячна за контакти з людьми. Для мене особисто люди – це завжди найцінніше. Але це рішення назрівало вже досить-таки тривалий час. Бо для мене завжди були важливими і свобода, і творчість. Це при тому, що я свідомо йшла на цю працю, і йшла, вірячи, що я зможу змінити в цьому місті щось на краще…

Власне кажучи, в тій системі що я могла, те зробила. Я працювала над тим, аби налагодити систему оприлюднення проектів рішень і самих рішень і загалом сприяти максимальній відкритості міської влади. Зробила, скажемо так, те, що вдалося…

Сьогоднішнє моє рішення є обдумане, воно не є емоційне чи хвилинне, воно є виважене. І я довго відкладала його, випробовуючи свій характер на силу, на спротив…

– Це означає, що часом було важко?..

– Так, було. Але зараз головне те, що я повертаюся до творчості, повертаюся до журналістської роботи. Насправді я не знаю на 100 відсотків,  чим займатимусь далі, і сьогодні лише розглядаю пропозиції. Я відкрита до нового. А то був не мій шлях – це відчутно…

– Ти розчарована?..

– Скажімо так: я очікувала більш стрімкі зміни на краще в розвитку Ужгорода.

– Ти пішла без ексцесів?

– Я кожній людині, з якою працювала, вдячна за співпрацю.

З міським головою ми сьогодні поговорили і є порозуміння. Думаю, що він зрозумів мене…

Очевидно, все ж таки, що я не та людина, яка має бути на тій посаді – і самостійна, і маю власне бачення. І вважаю, що мій потенціал на цій роботі не реалізовувався. Хоча, якщо чесно, я розраховувала на те, що зможу його втілити. Принаймні, частково…

– До такого вибору тебе підштовхнув контраст між виснажливою роботою і відпочинком на морі, з якого ти щойно повернулася?..

– Ні, рішення звільнитися визрівало вже тривалий час. Я вже їхала на відпочинок до Болгарії з готовим рішенням, хоча для самої себе я його ще тоді не артикулювала. Була абсолютно втомлена – що фізично, що морально. І на відпочинку я про це не думала. Я думала про себе, про своє тіло, про якісь інші моменти… Про книги, які я читала, чи слухала… Я слухала там багато аудіо книг…

Тобто, я відклала це рішення, але коли я повернулася, це рішення було вже абсолютним…

– Причина?..

– Мені не подобаються самі процеси, що відбуваються в місті. На жаль, я не можу на них впливати. Але й не хочу брати відповідальність за них на себе… Мене прикро вразили деякі події, які відбувалися. Десь протягом останнього року…

Я вважаю, що я – сильна людина. Попри те, що творча і жіночна. Але я витримала більше, аніж я давала собі. Я виконала власну програму-максимум…

– Ти знаєш, хто прийде тобі на заміну?

– Це питання залишається відкритим…

– Віктор Погорєлов сприйняв твоє рішення піти як є, чи, може, він готовий був почути якісь аргументи?..

– Як є. Бо ми вже неодноразово спілкувалися на ці теми – стосовно життя міста, стосовно його розвитку… Стосовно динаміки змін… Стосовно браку командного духу в міській владі… Він знає мою позицію в цьому плані.

– На твою думку, чим ти можеш бути задоволена, оглядаючись на зроблене?

– Я дуже рада, що вдалося, якоюсь мірою, налагодити систему оприлюднення рішень…

– Так, це позитив. І хоча процес не завершено, шкода би було, якби відбувся «відкат» назад. На твою думку, ці здобутки можна вважати незворотними?..

– Після розмови з міським головою я зустрілася з іншими ключовими людьми, аби повідомити їм про своє рішення. Так от, під час розмови з заступником міського голови я висловила сподівання, що запущений механізм й надалі працюватиме. Мене запевнили в тому, що вони самі бачать в цьому потребу і що будуть звертати на це увагу. Тобто, по суті, на цій обіцянці ми й попрощалися…

Я дуже хочу вірити, що так воно й буде.

Водночас, якщо відверто, в плані оприлюднення проектів і рішень багато що трималося саме на мені. На моєму чіткому усвідомленні, що саме так воно має бути. І іноді це мені давалося дуже важко...

– Чим би ти хотіла займатися зараз?

– Якимись іміджевими моментами. Якщо пригадуєш, торік я ініціювала проект щодо розробки бренду міста. На жаль, його було зупинено. Зокрема, і через об’єктивні причини – саме тоді в Ужгороді був сташезний вибух газу. І певні інфраструктурні проблеми. А тому ця справа заглухла. І я вирішила, що це, мабуть, не на часі. Ще не сьогодні… Я воліла б займатися такими іміджевими проектами для міста. Однак, на жаль, і сьогодні це не можливо: загальна ситуація – і не тільки в місті, але й в цілому в державі – занадто складна, щоби думати про такі речі.

Мені цікаво займатися туристичним розвитком міста, збереженням архітектурної спадщини. Пригадуєш, ще задовго до тих виборів, на яких до влади в Ужгороді прийшла нинішня команда, я робила на «Тисі-1» програму «Місто». Саме тоді, тією командою, яка робила цю програму, ми, значною мірою, і зрушили цю тему з «мертвої точки», і вона стала популярною…

Я буду продовжувати цю діяльність. Але, вже очевидно, не на цій посаді…

Теги: Хаятова, Погорєлов, Ужгород

58 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати