Шановна редакціє!
Щойно повернулася із Пряшева, де була у своєї сестри, яка там віддалася і вже живе більше 30 років. Із цієї поїздки я привезла додому дуже прикрі враження, про які хочу розказати читачам газети. На свято Богоявлення, 19 січня, сестра повела мене до місцевого греко-католицького собору – це файна стара церква, яка дуже подібна на наш Ужгородський собор. Сестра мені зразу сказала, що свято Богоявлення вони вже відсвяткували 6 січня, тому на вечірній Літургії ніщо не нагадувало величне свято. Спершу я собі подумала, що, може, воно і ліпше, бо всі в’єдно святкують праздники. Та правдивим шоком було, коли розпочалася Літургія – усе від початку до самого кінця по-словацьки. Я не почула ні одного слова чи то по-церковнослов’янськи, чи по-українськи, чи по-русинськи. Може, у Пряшеві і є греко-католики-словаки, а то що там були і там має бути много греко-католиків-українців або як декотрі себе там зачали називати русини, то можна не сумніватися. Пряшів – то славний центр греко-католицької церкви, тут жив О.Духнович, тут вже майже сто років стоїть йому пам’ятник. Не словаки, а наші люди йому поклали пам’ятник, то де вони поділися, чому у нашій церкві, де правив по-нашому О.Духнович, нині служать по-ненашому? У нас так багато говорять про потребу дотримуватися традицій, причому це я не раз чула від священиків, які приїжджали до нас із Словаччини, а тут, у самій Словаччині, від традицій легко відмовилися та перейшли на новий календар, а потім змінили і мову. Чому тоді самі священики забули традиції та свою мову і служать по-словацьки? Видко, говоріння про традицію, то лиш говоріння, а головне політика. І я у тім переконалася, коли сестра мені призналася, що уже на двох переписах вони з чоловіком, а він українець і греко-католик із Ублі, що коло Малого Березного, записалися словаками. Діти їх та онуки само собою – словаки, але племінник став ще реформатом. Від сестри я взяла номер «Blahovistnika”, який Вам засилаю і прошу сфотографувати, аби усі виділи, по-якому там пишуть церковні книжки і чи то нас таке чекає, коли будемо так само як наші брати у Пряшеві дотримуватися традицій?
Із вашої газети я довідалася, що наша Мукачівська єпархія сама по собі і не залежить від Києва. Як то може бути? Що у нас інакша греко-католицька віра, ніж у Львові або Києві? Коли така словакізація та мадяризація йде на землях, що колись належали до Закарпаття, то чого ми, коли живемо в Україні, наша церква окремо від греко-католиків України. Думаючи про моїх пряшівських родаків, я зрозуміла, що нам спершу затовкають у голови, що ми, закарпатці, інакші, ніж українці, а потому заберуть нам наш календар, наші свята, нашу мову та зроблять із нас словаків або мадярів, як то зробили вже у Пряшеві та Марія-Повчі.
Анна Синитар