Живемо у дивні часи, коли відбуваються значні зміни, особливо наглядно помітні в архітектурі, в новітній забудові міст. Ужгород поглинула навала новобудів, певна частина яких (здебільшого не в старому місті) є неуникною і потрібною. Та більша частина свідчить про звільнену енергію, про будівельний вибух, і не більше. Вибух – це таки стан ненормальний. Під час вибуху втрачається свідомість і розум, зайве говорити про смак і міру. Зате буяє п'янке завзяття, здається світ належить волі грошей і волі того, хто має гроші й владу. І панує фальш – фальш в оцінці, в мисленні, в діяльності. Адже, щоб уникнути фальшу, потрібно добре прислухатися, пригледітися, – але яке там слухання під час вибуху.
Ще одна характерна риса – майже стовідсоткове попадання неконтрольованої енергії новобудування у архітектурно найцінніші, найбільш неповторні цілі – міські ансамблі, окремі будинки, площі, сквери. Відбувається щось містичне: не встигнеш подумати – ну ні, в цій частині старого міста новобудови неможливі, або – всім зрозуміло, що чеський квартал це непорушна архітектурна цільність і незмінна цінність, або – цей будинок не знесуть (це ж очевидно, що він гарний), – як грізна будівельна ватага вже вгризається в місто. А за ватагою стоять, як не прикро, архітектори, які заради значного заробітку готові обгрунтувати і перенести в архітектурні плани будь-які забаганки грошодавців, посадовців.
Нещодавно об'єктом уваги давців стала площа Народна в Ужгороді – чудова, відкрита, простора, дихаюча площа, розкішна своєю конструктивістською простотою, народженою талантом архітектурного бачення і точним розрахунком. Великий зелений прямокутник перед будинком облдержадміністрації – шедевром чеського конструктивізму – це особливий привілей. Мало яка адмінбудівля має такий елегантний, презентабельний архітектурний твір (а цей прямокутник є саме таким твором). Мало де відчуття місця влади підноситься так ненав'язливо і тактовно, стверджуючи силу влади і водночас її якість. Площа ніби засвідчує відкритість до світла, до простору, до перспективного бачення. Чистота чітких ліній зеленого газону оптично підсилює геометричну гру ліній "білого дому", мимоволі переносячи благородство і гідність архітектурного враженя на працівників "дому" і підвищуючи планку гідності самих ужгородців.
І ось цю площу планують облаштувати в інтересах народу – не площі й вулиці серійної забудови в нових кварталах міста, де проживає більшість народу і де будь-яке облаштування було б в інтересах народу, а саме цю найкращу площу, для якої максимальним облаштуванням є регулярне підстригання газону. Можливо, ще можна було б подумати над певними зеленими насадженнями, якимось легкими непомітними вкрапленнями. Але ж ні, зелений прямокутник мають прорізати мощені доріжки з гарантовано вульгарними бордюрами, лавками і ліхтарями, Чому гарантовано вульгарними? Тому що будь-яке додовання чогось до цієї архітектурної чистоти є надмірністю, тобто вульгарністю. Тому що не вистачає зараз архітектурі стилю і нестачу замінюють естетичними фантазіями скоробагатьків. Зрештою тому, що не мислять нинішні виконавці категоріями фахівців часів Чехословацької республіки. Ключовим елементом облаштованої площі мають стати фонтани (близькі за формою до радянських витворів 1960-х років), що наблизить ансамбль до стилістики бутафорних ВДНХ та інших помпезних штучок у дусі ще не розвиненого соціалізму.
Відбувається все це наперекір рішенням обласної архітектурно-художньої ради, яка двічі забракувала проект реконструкції (чи пак благоустрою) площі і яка не має дієвого впливу на важливі для вигляду міста рішення. Дивує для чого скликаються ці ради і дивує звідки в можновладців таке тверде переконання, що вони розуміють зміст архітектури, її плановість, вписаність в середовище, ритм, лінеарність, тональність архітектурних ансамблів. Невже вони не бояться що їх підставляють граючи їм на догоду, або вони самі підставляються? Варто згадати колишнього мера міста, який запам'ятається в історії міста блискучою плиткою на фасадах його магазинів, знищеними аптекою № 1 і басейном, шанхайською забудовою вулиці Швабської тощо.
Єдине що слід зробити, це не думати про площу Народну і не розглядати її як майданчик для архітектурних експериментів, бо час на дворі якийсь фальшивий. Як прийде інший час, тоді можна буде почати думати, але краще вагатися – 10 чи 100 років. Адже народ, сподіваймося, буде й надалі, а влада зміниться сто разів і зовсім необов'язково кожного разу переобладнувати площі. Незмінні й незмінені архітектурні ансамблі будуть найкраще свідчити про змінну владу як цивілізовану й культурну, таку що усвідомлює значення різних часів і не посягає на час минулий (а, відповідно, й майбутній) заради тимчасового самоствердження чи самозадоволення.
Один з проектів
