Поточний рік багатий також на «круглі» та ювілейні дати, пов’язані з народженням і смертю видатних особистостей в історії людства. Хоча, на жаль, переважна більшість аналітично-інформаційних сайтів заповнена блогами і коментарями, присвяченими сумнозвісному «закону про мови». Повідомлення журналістів з під стін Українського дому, обласних та районних адміністрацій нагадують репортажі бойових дій «Совинформбюро» періоду другої світової війни…
Так, цього року світова громадськість відзначає народження природодослідника й мандрівника Рауля Амундсена та фізика Поля Ланжевена (140 років); історика Генріха Шлімана (190 років) та математика Миколи Лобачевського (220 років); 370-ту річницю від дня народження видатного фізика Ісаака Ньютона та 560 річницю геніального художника й інженера Леонардо да Вінчі!
2200 років тому загинув від меча римського легіонера легендарний Архімед; 370 років тому відійшов у вічність славетний Галілео Галілей; 350 років тому помер математик та інженер Блез Паскаль… Рівно століття тому не стало підкорювача південного полюса Роберта Скотта.
«Історія науки не може обмежитися розвитком ідей - в рівній мірі вона повинна торкатися живих людей, з їх особливостями, талантами, залежністю від соціальних умов, країни та епохи. У розвитку культури окремі люди мали й продовжують зберігати незрівнянно більше значення, ніж у загальній соціально‑економічній та політичній історії людства. Тому ясно, що життя й діяльність передових людей - дуже важливий чинник в розвитку науки, а життєпис їх є необхідною частиною історії науки".
Ці слова належать видатному радянському фізику, лауреату Нобелівської премії С.І. Вавілову
Що ми пам’ятаємо зі шкільних підручників? Стилізовані картинки та чорний курсив законів і теорем… Влучно висловився відомий популяризатор науки, письменник і журналіст Ярослав Голованов: «…і раптом упіймав себе на думці, що, коли говорять "Піфагор", я згадую креслення знаменитих "піфагорових штанів", коли називають "Ньютон", відразу в пам'яті спливає ланцюжок біному, а при імені Павлова перед очима вмить виникає картинка: собака, шматок м'яса, слина, що тече в дренаж …»
Цілком зрозуміло, що людина в першу чергу славиться своїми справами. Але ж Піфагор - це не креслення, Ньютон - не формула, Павлов - не блискучий досвід. Це люди, це долі, це характери…
Більш ніж впевнений, що полюбити креслення, формулу або закон важче, ніж полюбити людину. Цікаво знати не лише те, як народжувалися праці великих вчених. Не менш важливе питання - що це були за люди, скільки сил, енергії, здоров'я, нервів віддали вони…Як іноді відмовлялися від багатства, почестей, радощів життя заради торжества істини; як помирали, до останнього дихання стверджуючи її...
Спробую в циклі публікацій дати стислі нариси з маловідомих сторінок життя та творчості відомих вчених.
АРХІМЕД: людина, громадянин, стратег, вчений (до 2200 річниці зі дня смерті)
Його батько був математиком та астрономом. Гієрон, тиран Сиракуз, був близькою ріднею. Архімед з дитинства подружився зі світом чисел і усе життя не переставав захоплюватися строгою логікою їх вічних законів.
Задумливий Архімед. Автор - Доменіко Фетті
Після навчання в Александрії (Єгипет), де правили могутні Птоломеї, юний Архімед повернувся в Сиракузи, на Сицилію. Додому він привіз основи нової науки, яку потомки назвуть статикою та на її фундаменті зведуть величну будову механіки.
У Сиракузах він живе без турбот, оточений шаною та увагою. Втім, він мало думає про свій побут, оскільки весь час захоплений обчисленнями. Злі язики говорили, що Архімед забував про їжу, довго не бував в лазні та готовий був креслити скрізь: в пилюці, попелі, на піску, навіть на власному тілі. У ванні його раптом осяяла думка про виштовхувальну силу, яка діє на занурене в рідину тіло… Забувши про все, він голий біг він по вулицях Сиракуз з переможним кличем: "Еврика"! ("Я знайшов"!).
В ньому жила пристрасть до винахідництва, до матеріального втілення знайдених теоретичних закономірностей. Архімед - рідкісне в науці поєднання високого теоретика з віртуозом інженером. І сьогодні не можна без захоплення та здивування читати рядки Плутарха, що дійшли до нас, розповідаючи про облогу Сиракуз римським полководцем Марцеллом.
Десятки сконструйованих Архімедом катапульт усіх "калібрів" метали каміння в кораблі загарбників, на їх голови летіли хмари списів і дротиків з метальних машин. Хитромудрі журавлеподібні механізми піднімали своїми дзьобами легіонерів та скидали їх з висоти. Були машини, здатні навіть кораблі підняти над водою за ніс, щоб потім скинути їх в пучину. "Що ж, доведеться нам припинити війну проти геометра", - невесело жартував Марцелл. Архімед переміг.
Стародавній Рим так і не довідався таємниці машин Архімеда. Єдиним трофеєм Марцелла, прикрасою його будинку стала знаменита "сфера" Архімеда - складна модель небесних світил. Через багато років, дивлячись на неї, Марк Тулій Цицерон сказав: "цей сицилієць був генієм, якого, здавалося б, людська природа не може досягнути".
…Він був настільки поглинений роботою цього дня, що й не помітив, як місто зайняли римляни. Коли посильний солдат з'явився до нього і зажадав, щоб він негайно з'явився до Марцелла, Архімед поморщився, ліниво, як від докучливої мухи, відмахнувся від нього і, не відриваючи очей від креслення, пробурчав:
- Не заважай, я обчислюю.
Солдат вихопив меч і убив його.
На своїй могильній плиті Архімед заповідав вигравіювати кулю і циліндр - символи його геометричних відкриттів. Могила заросла реп'яхом, і це місце дуже скоро було забуте. Тільки через 137 років після його смерті той же Цицерон розшукав біля Ахродійських воріт цей могильний камінь, на якому піщинки, підняті задушливим сирокко - вітром зі Сахари, вже стерли частину знаків.
А потім могила знову загубилася, тепер уже назавжди. Але залишилося ім'я Архімеда. І через віки завжди чутимуть нащадки його радісний, гордий вигук, бойовий клич науки, пароль кожного, хто шукає: "Еврика"! ("Я знайшов"!)