Ні-ні… Боронь, Боже, щоб заїхати смачно в пику тандему Колісниченку-Ківалову, чи в крайньому разі посягнути на їхнє життя. Цитьте, зухвальці! Такого не допустить пристосуванець-перешиванець од Луганська до Ужгорода, засудить вас і всю вашу фам(і)лію. Ліпше вивертатиметься той таки пристосуванець-перешиванець на всі боки, вдаватиме з себе курву Роксоляну в гаремі янучарів, пискне раз, або й двічі про так, мовляв: «Я так люблю її, мою Україну небогу…», та й на тому квит. Відрапортує невідь-кому: «Я також, брате-свате, був здійняв бучу на захист рідної мови». Потому, шмиг у кущі, й затятим х р о н і к о м удавати з себе дурня. Та не просто дурня, а рівня самих Івана Драча, Володимира Яворівського, чи того ж таки Дмитра Павличка з його «Покаянними псальмами» . То ще ті хлопці, кшталт нації. За ними, бачу, підходять нічим не гірші. Радці й сумління народу! Хоч, уже видно, також трохи підтоптані.
А мені спали на гадку слова Ніцше з його «Книжки для всіх і ні для кого»: «Се – не мої люди». Тож бо й воно…
Адже, я ж бо Бог, а Бог – Яжбо. Через що арійська прамова не потребує захисту, а щирого й любого поводження з нею.
А українці в даному разі мають нагоду проявитися. Тільки, ні в якому разі не звертайтеся по інструктаж до Лілії Григорович з її флакончиком духів, а одразу вилийте на себе каністру бензину та й черкніть сірником…
І позбавите мене від своєї ж присутності!
Ох, яка благодать. Нірвана ширяє від Сяну до Дону...