Вичитав у газеті “Україна молода” методичку для спротиву. Ось цитата:
“Що ж лишається робити пересічному українцеві з природними сентиментами до рідної мови й елементарним почуттям гідності? Насамперед йому варто таки почати принципово не купувати російськомовних видань і розваг (тоді, можливо, видавці всіх “тєлєнєдель” і “наталі”, продюсери всіх білик і повалій і згадають про необхідність бодай якось зважати на мовні потреби тубільців). Водночас варто навчитися підтримувати україномовні газети, книжки й гурти своєю трудовою гривнею. Не переходити перелякано на “регіональну”, коли нею говорить начальство (чи просто колеги по роботі). Далі читати українською свої лекції – навіть коли “радитимуть” перейти на російську. Вимагати дотримання свого конституційного права застосовувати державну мову на всій території держави і в усіх сферах суспільного життя – це право формально визнає навіть закон Ківалова-Колісниченка.
Водночас бути чемним і толерантним до всіх, хто українською не говорить. Бо шлях мовної війни – це шлях у нікуди.”