Що для німця звична буденність - то для українця казкова фантастика

КАРПАТИ-АЛЬПИ

Перше, що впадає в очі із чистесенького вікна комфортабельного автобусу, так це засніжені верхів’я гір. Ці сіро-білі скелі виклично контрастують із синім небом і соковито-зеленими полями, вкритими жовтогарячими мати-мачухами. Перші півгодини я просто не могла відірвати від них очей, звиклих  за 30 років до гірських краєвидів. Одним словом, Баварські Альпи вражають своєю красою, як на далекій відстані, так і в безпосередній близькості. І зіпсувати цю красу не вдається мільйонам туристів (Баварія вважається однією з найбільш відвідуваною серед німецьких земель), чого не скажеш про наших «любителів» природи, які щедро віддячують  рідним горам тоннами сміття. Дивна якась у нас любов. За схожістю кліматичних умов і геологічної будови Рахівські гори Українських Карпат досить часто називають Гуцульськими Альпами. Але це, напевно, і все, що їх поєднує.



СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО І ПРОМИСЛОВІСТЬ

Відірвавши погляд від фантастичних гір, продовжую милуватися обробленими полями. Жоден клаптик землі тут  має свого дбайливого хазяїна. «У нас забагато фермерів і замало землі», - кажуть  баварці. І може саме через це вони з такою любов’ю до неї ставляться.  Закарпатці ж  готові перегризти сусіду горло за метр землі, але спокійно споглядають як заростають бур’янами цілі поля і сади.
Баварія завжди була аграрною країною, навіть останній  король Людвіг ІІІ через своє  захоплення сільським господарством  отримав прізвисько «Молочний фермер». І до тепер чорно-білі корівки красуються на зелених пасовищах, завдяки підтримці урядом дрібних фермерів. Не все, звісно, було так гладко, але таки земля стала приносити дохід.

Щоб змінити ставлення до сільського господарства і зробити фермерську працю більш привабливою для молоді 2 роки тому Союз молодих фермерів Баварії навіть випустив еротичний календар  з молодими селяночками  Німеччини та Австрії, показавши, що сьогоднішні фермери є молодими, сучасними людьми з прогресивним мисленням. «Laptop und Lederhose» («лептоп та шкіряні штани») — так тепер характеризують Баварію, натякаючи на  традиційний селянський одяг і сучасні технології, що уживаються разом.

За декілька останніх десятиліть край перетворився з традиційної аграрної землі (на початку 50 років ХХ століття аграрний сектор давав четвертину валового продукту землі) на регіон високо розвинутих технологій (від BMW до Siemens і Microsoft).

ПИВО ЧИ ВИНО

Баварію ще називають «пивною землею», тут вирощують хміль для відомого в усьому світі баварського пива, яке славиться чистотою пивоваріння з 1516 року. Саме тоді Людовик Х і герцог Вільгельм IV видали указ «Заповідь чистоти» (тільки ячмінний солод, хміль і вода). Сьогодні 40% всіх пивоварних заводів світу знаходяться на території ФРН, а 2/3 з них - у Баварії. Свою  пивоварню має тут майже кожне  місто і село. Пиво виробляє навіть аеропорт Мюнхена (столиці Баварії).



У  жодній іншій землі споживання пива на душу населення не досягає такої кількості. І щоб у цьому переконатися не потрібно відвідувати всесвітньовідомий осінній  Октоберфест. Свято пива тут триває повсякчас.  Ближче до вечора всі тераси і бари Мюнхена  заповнені  вщент (переважно туристами з усього світу).



Пивна традиція баварців набагато міцніша, ніж закарпатське вино. Принаймні, з економічної точки зору. Ми не можемо похвалитися великою кількістю винарень, хоча майже кожен закарпатський ґазда, що має власний будинок,  виробляє сонячний напій для власного споживання. Закарпаття із-за ліцензій на розлив алкогольної продукції не може виготовити стільки вина, щоб стати винною меккою для туристів.  Хоча перші кроки вже робляться – розроблено Винний шлях, проводяться фестивалі вина. Але потрібна державна підтримка і хоча б мало-мальськи розвинута інфраструктура.



ПРО ЧИСТОТУ НАЧИСТОТУ

Але пиво – це не єдина забава баварців. Туристи  називають Баварію землею відпочинку. Тут добре розвинена туристична інфраструктура.  Мільйони  людей приїжджають сюди, щоб побачити баварські Альпи, чудові парки (найбільший в Європі  Англійський парк у Мюнхені), казкові замки (найбільш популярний європейський замок -  баварський Нойшванштайн), музеї (в Мюнхені, в Німецькому музеї, зберігається найбільша в світі колекція експонатів з історії природничих наук і техніки), театри (у Баварії діють 31 стаціонарний театр і 29 театрів просто неба).

Але навіть якби вищеперерахованого тут не було, сюди варто приїхати, щоб помилуватися вилизаними селами з рівненькими дорогами, з розмальованими будиночками з різьбленими ставнями і  різнокольоровими квітковими клумбами та невеличкими церквами. Ці краєвиди створюють враження тепла й затишку і звісно добробуту.

А тепер згадайте, коли останній раз ви наважилися поїхати на Синевирське озеро чи Говерлу та ще й рейсовим автобусом. Місцеві краєвиди чомусь навіюють лише смуток (гори сміття і свіжих пеньків), а дороги – суцільний атракціон «Американські гірки» - віддають гіркотою зубожіння. Мені так набридло їхати на відпочинок і розчищати місце для пікніка від залишків попередньої гостини, у лісі замість грибів знаходити консервні банки, а в річках замість риб милуватися пластмасовими пляшками і розтовченим склом. Мало кому з іноземних, та і вітчизняних туристів це сподобається.  На  нас і надалі чекатимуть  ті ж краєвиди поки ми не перестанемо кидати сміття собі під ноги, не змінимо свою свідомість і не станемо нарешті справжніми Homo Sapiens.



ШОРТИ І ВИШИВАНКИ

Кажуть, що  в Німеччині ніде  не плекають давніх традицій так шанобливо, як у Баварії, де основу населення складають три народності — баварці, франконці та шваби.  Національне   вбрання баварці (у чоловіків - це короткі замшеві куртки, шкіряні короткі штани, гетри та капелюхи мисливської форми з витим шнуром, у  жінок — це сукні з пишними спідницями) тут носять не тільки під час народних святкувань, але й в повсякденному житті. У цьому переконалася на власні очі, зустрівши сільських дівчат і міських парубків у національних строях.

Зізнаюся, останнє і довершило приємні враження від Вільної держави Баварія. Носити  короткі шорти не кожен відважиться.  Іноді одяг може розказати куди більше, ніж всі історії. Цікаво чому ми так рідко одягаємо вишиванки, невже ми розучилися любити своє коріння?  І чи взагалі ми здатні ще любити бодай щось?  Бо посміхатися ми потроху уже забуваємо. Пора розривати замкнене коло негараздів, перестати смітити і починати створювати свою казку. Природа – це наш безцінний ресурс, який ми не можемо й  надалі так нещадно занедбувати.