Зрозумійте правильно, я не противник сувенірів. До речі, у їх автора є і роботи, які особисто мені до душі.
Я не люблю пафосу необгрунтованого, та ще й – з прив’язкою до історії нашого краю. У цій історії було достатньо вартих уваги подій, але, наприклад, Швейк – це абсолютно притягнуте за вуха. У цій справді великій книзі слово "Унгвар" згадано всього раз серед доброї сотні географічних назв.
Також мені не подобається демагогія із "автентичними, постріляними під час війни" перилами. У одному із інтерв’ю пан Колодко з властивим йому пафосом ( саме про перила) сказав, що соромно, коли люди не знають своєї історії, і щодо перил на набережній, щоб не було сумнівів, порадив подивитись старі фотографії. Із цим погоджуюсь, тому і пишу, і фотографію публікую.
До речі, багато бруду дісталося колишньому меру мого улюбленого Ужгорода Ратушняку за незграбного ведмедя перед міськрадою. І якось зовсім незаслужено забули автора – котрий, певно, і "начесав" (ймовірно, не без власного зиску) Сергієві Миколайовичу про велику силу власного мистецтва, а нині продовжує "прикрашати" місто на власний розсуд.
На мій погляд, пора вже і до цього питання підійти, як до вивісок в центрі. Тобто, накласти мораторій на встановлення усіляких дивних речей до вироблення і затвердження певної цілісної концепції. Адже дивно, що для встановлення пам’ятної дошки Бокшаю на музеї ім. Бокшая потрібен дозвіл міської влади, а в центрі міста можна ліпити та кріпити – хоч що.
З повагою до Ужгорода і ужгородців,
Ігор Баран
