Миколі Бідзілі та всім
небайдужим до моєї дримби
...А я таки його люблю. Богдана-Ігоря Антонича. За його щирі молитви і справджений чин. Ах, як легко він читається. Доступний – розуму і серцю. Лемок з Новиці. Ви тільки послухайте його колядку:
– Народився Бог на санях
В лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
І принесли місяць круглий.
Тешуть теслі з срібла сани,
Стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя Боже повезуть.
В ніч у снігові завії,
Крутяться навколо сни.
У долоні у Марії,
Місяць золотий горить.
Сходить сонце у крисані,
Спить слав’янськеє Дитя.
Ідуть сани, плаче Пані,
Снігом стелиться життя.
А ще я люблю гори і рідну хату. Як і він. Богдан-Ігор Антонич. І об’єднує нас обох – свастика. Ви тільки послухайте його «Молитву»:
– Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце — прабог всіх релігій —
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
Накреслю Свастику на хаті
і буду спати вже спокійний.
...А решта, далебі, прах! І, тільки щире слово лине вгору...