Між тим, зауважу, що вшанування Юрія Станинця в його рідному селі, як і відкриття музею перевершили наші сподівання. Вразила щира й самовіддана праця педагогів, а особливо – високий виконавський рівень школярів.
Зі спогадами про о. Юрія Станинця виступає його племінниця,
дочка старшого брата Василя - Емілія Керечанин
Текст о. Юрія Станинця читає його внучатий племінник Юрій Станинець
(брат Теодор)
Але на цей раз ідеться про хорову культуру Закарпаття міжвоєнного періоду. Передмет для мене не новий, бо ще на зламі століть ми готували видання до 100-річчя відомого закарпатського композитора, диригента, організатора хорів і шкільного педагога Петра Світлика (Келемен М. Петро Михайлович Світлик: подвижник з Боржавської долини. – Ужгород: Ґражда, 2001).
Так от, 13 червня 1926 року в Ужгороді під протекторатом посла Монс. о. Августина Волошина відбувся перший з’їзд руських національних хорів Підкарпатської Русі. З цієї нагоди Руський національний хор в Ужгороді та видавниче акціонерне товариство «Уніо» випустили у світ спеціальний збірник «Коломийка». Видання має два титульні епіграфи (Т. Шевченко та О. Духнович).
У редакційній статті зроблено короткий огляд передумов скликання з’їзду, зокрема, зазначено й таке: дата 13 червня вибрана не випадково – у цей день виповнилося п’ять років діяльності Руського національного хору в Ужгороді.
Збірник містить ґрунтовні аналітичні статті дир. Ст. Дудинського («Музика і спів у житті людини»), д-р Михайла Бращайка («Про пісню-коломийку»), Павло Яцко («Свято нашої пісні»), М. Р. («Що співати?»; до речі, автор подає пристойні біографічні довідки про Миколу Лисенка, Кирала Стеценка та Миколу Леонтовича). Окремими блоками опубліковано відомості про Руський національний хор в Ужгороді, Киблярах, Ґайдоші, Кальнику, Йовродермі, Еґреші, про Хор Братства святих Кирила і Мефодія при Ужгородській гімназії, учительський хор Тячівського шкільного округу, Руський робітничо-селянський музично-співочий та драматичний кружок при читальні «Просвіта» в Перечині, Руський робітничо-селянський оркестр при читальні «Просвіта» в Зарічові та заснування Хорової централі в Ужгороді.
Руський національний хор в Ужгороді. Диригент О. Приходько (1921-1926)
Хор Братства св. Кирила і Мефодія в Ужгороді. Диригент П. Мигалка
Хор Торговельної школи і Академії в Ужгороді. Диригент О. Приходько.
Зліва четвертий у третьому ряду - Іван Рознійчук (Марко Бараболя)
Наведу окремі фрагменти зі статей М. Бращайка та П. Яцка.
Михайло БРАЩАЙКО:
Усі народознавці, не лише свої, але й чужі, признають, що межи слов’янами не є такого співучого народу, як наш український (руський) народ.
Землю, заселену українцями (русинами), назвали дослідники народної поезії «краєм співців». А найшлися навіть межи ними й такі, які кажуть, що не лише межи слов’янами, але межи всіма народами світу в народній поезії ми, український-руський народ, займаємо найперше місце. Сеї думки був приміром один славний німецький учений Боденштедт. Він пише у своїй книзі про народні поезії, що «дерево народної поезії в ніякім іншім краю не принесло таких прекрасних плодів», як у нас, а К. Е. Францоз потверджує се словами: «Народна пісня українців є щось найліпшого и найгарнійшого, що народний дух сотворив».
Руський національний хор в Киблярах. Диригент Н. Копач
Руський національний хор в Ґайдоши. Диригент Ф. Шимоновський
Руський національний хор в Кальнику. Диригент Ф. Повхан
Руський національний хор читальні "Просвіта" у Раківці. Диригент о. Н. Ґебей
Павло ЯЦКО:
У чудових піснях нашого народу, як у дзеркалі, відбиваються всі розкішні й смутні душевні переживаня од колиски до гробової дошки.
Прислухаючися до наших колискових пісень, відчуваєш невисловну радість, утіху щасливої матери, котра чародійними звуками їх отворяє своїй дитині золоті двері до раю. Любовні пісні наші славні своєю незрівнянною красою, в котрих відбивається невинна любов дівчини, сумна туга парубка залюбленого до своєї «зіроньки». Пісні вдовиці малюють невідрадну долю залишеної, осаміченої жінки, котру на віки лишив її «соколик». Безмежний жаль заливає душу нашу, слухаючи пісні сирітскі, про горе, кривди тих дрібних мучеників. Весільні пісні представляють щастя й розкішне житя молодої пари.
Чудова наша пісня й тоді, коли як тиха псалма пробиваєся до високих небес в наших церквах, глядаючи Сотворителя вселенної, несучи потіху скорбній душі. У всіх сих піснях відбиваєся радість або смуток одиниці.
Кирило Стеценко (1882-1922) Микола Лисенко (1842-1912)
Робітничо-селянський хор в Перечині. Диригент І. Романченко
Робітничо-селянський оркестр в Перечині. Диригент І. Романченко
Учительський хор Тячівського округу. Диригент А. Буркацький
Але ще кращі суть ті пісні, в котрих чується голос цілого народу, в котрих бренять гомони душі цілої нації. До недавности русин під Бескидами не знав співати про народну борьбу, про свободу, про радість побіди й смуток та горе побіждених. Але такі пісні вже зродилися у нас під натиском послідних подій. Новіша історія нашого народу злучила пісні самотніх одиниць у могучі всенародні співи. «Ой, у лузі червона калина» дзвенить од Білої Тиси по Синій Дон, скріплюючи почутя народної єдности всіх русинів-українців. Наповняєся душа наша гордістю, слухаючи сих нових національних пісень, молодь наша під впливом їх виховується любити правду й волю, заприсягає, що всі свої найкращі здібности посвятить рідному краю, рідному народу.
Що це дійсно так, знаходимо несподіване підтвердження в упорядкованому й виданому у Празі Ст. Фенциком збірнику «Пісень підкарпатських русинів» (І частина – 1921, ІІ частина – 1923) (також з архіву о. Юрія Станинця). Цікаво, що видання має офіційний гриф схвалення керівництвом Мукачівської єпархії та міністерством шкільництва й народної освіти у Празі. Так от, тут натрапляємо і на «Підкарпатські русини, оставте глибокий сон» О. Духновича, і на «Учітеся, брати мої» Т Шевченка, і на «Верховино, світку ти наш», і на «Ой у лузі червона калина», і на «Рідне село» А. Волошина, і на «Заграй ми, цигане» С. Воробкевича і т. д., і т. д.
Окремого аналізу заслуговують опубліковані у збірнику програми з’їзду, а особливо – вечірнього концерту в міському театрі.
Та це вже залишу фахівцям.
А тут ще зацитую рядки з опублікованої у збірнику поезії Богдана Кирчіва:
Дзвени, заграй чародійно нам нині,
Веди нас, пісне, на бій за життя!