Омелян Коляджин – в кіно не дебютант. За його плечима уже кілька поважних відеострічок, вивершених тематично, ідейно, естетично і т. д. З професійним актором і режисером легко дискутувати, сперечатися ба, навіть, сваритися. Його важко чи й неможливо перемогти. Хотілося б, але не виходить. Омелян Коляджин має за творче кредо триматися правди. І що б ти не робив – правда перемагає.
Біографія людини, доля якої й стала суттю фільму, доволі проста: Мирон Іван Васильович народився 9 березня 1929 р. у с. Росішка Рахівського району. У 1935 р. розпочав навчання у місцевій школі. У 1949 р. закінчив Великобичківську десятирічку. Працював учителем початкових класів у с. Чорна Тиса. Був активним учасником антирадянського руху. Восени 50-го року відмовився служити в армії «окупантів». У травні 1951 р. зраджений і арештований. Слідство велося в Ужгородській тюрмі. У січні 1952 р. отримав вирок – 25 років суворого режиму: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по р. Єнісей до Норільська. У 1953 р. – учасник повстання політв’язнів в Норільську. З 1955 до 1961 р. – «озерлаг». У 1961 р. переведений у мордовські табори, де відбув ще 15 років. За 12 днів до кінця строку доставлений в Ужгородську тюрму. Весною 1976 р. у суботу 22 травня побачив волю.
Іван Мирон та Ярослава Рендер на Красному Полі, 2003 р.
Так трапилося, що перше наближення до теми сталося майже десятиліття тому. У всякому разі, автор фільму і його герой, ще нічого не підозрюючи, перетнулися на Красному Полі під Хустом за участі «Пласту» і «Ґражди» десятиліття тому.
І от маємо фільм. Він триває понад годину, але перегляд не залишає такого враження. Навпаки, є відчуття, що стрічка закінчується надто скоро. Це – мистецтво Омеляна Коляджина. Але поза сумнівом – знайомство глядача з Іваном Мироном вкарбується в пам’яті надовго. Й не один з нас спалахне гнівом: як так може бути, що Мирон до сьогодні не реабілітований!? Беру на себе сміливість твердити – Омелян Коляджин зробив максимум, аби Іван Васильвич Мирон не потребував реабілітації. І він її не потребує!
Важливо, щоб ми перед ним реабілітувалися. Принаймні пам’яттю…