Але, як казав свого часу поет: «Нам своє робить...»
І зайшла мова на зустрічі з молодими, кого слід вважати першими з закарпатців у Києві... Звісно, з часів не так давніх. Пан Бідзіля вважає, що першими в місті над Дніпром були футболісти-закарпатці по Другій світовій війні. Я заперечив поважному панові Бідзілі. Через що й отримав категорично у відповідь: «Доведи...» Безумовно, я не став за святковим столом виголошувати марудну доповідь, а наразі свої думки виношу на широкий загал.
Отже, наголошую, що першими закарпатцями в Києві слід вважати тих, хто поклав своє життя за визволення міста від німців і їхній прах спочиває на землі полян. Власне вони й наблизили той час, коли нарешті Закарпаття возз’єдналося з великою Україною та стало одним цілим нашої країни.
Як знаємо, що закарпатці складали переважну більшість 1-ої Чехословацької окремої бригади під орудою Людвіга Свободи, що в жовтні-листопаді визволяла Київ. І з-поміж них був уродженець села Репинне на Міжгірщині підпоручик Михайло Оленич. Ось як згадує генерал Свобода про останню мить життя хороброго солдата: «Правий фланг 1-го батальйону опинився під кулеметним вогнем гітлерівців, але поручик Оленич, ведучи за собою свій взвод, рушив уперед... «Вперед!» – закричав Оленич, але тут же й упав»...
На одному з київських цвинтарів (мені видається, військовому, Лук’янівському), встановлено пам’ятник, на якому викарбовано: «Воїнам чехословацької армії, які загинули в боях з фашистськими загарбниками при визволенні міста Києва. 5 листопада 1943 року». Викарбовано такі прізвища: підпоручик Оленич Михайло, четар Максимович Василь, воїни Улиганець Василь, Боднар Василь, Пічкар Василь, Дурда Ян, Копча Михайло, Шулевка Михайло, Андрусь Семен.
І, безумовно, Молодому крилу Товариства закарпатців у м. Києві потрібно неодмінно розшукати той пам’ятник і щороку, визначити коли, доглядати за меморіалом своїх земляків. І все те робити без помпи та дешевого піару...
Слід також пам’ятати, що похідні групи ОУН(м) під час окупації німцями Києва намагалися в місті налагодити українське життя, через що й поплатилися за те. З-поміж них був й поет Іван Ірлявський (Рошко), уродженець села Ірлява на Ужгородщині. Розстріляний гестапівцями. Покоїться його прах у Бабиному Яру з лютого 1942 року. Там – встановлено хрест.
А ще, пам’ятаймо, що, здається, на Байковому цвинтарі столиці, спочиває тлін поета Андрія Патруса-Карпатського з села Теребля на Тячівщині. Складна й завихрена була його доля. Та, після того, як відбув комуно-радянські табори 1956 року, жив і похований 1980 року в Києві.
Се – тільки дещиця інформації про життя і безсмертя закарпатців у Києві... Гадаю, і вірю, що власне Молоде крило Товариства набагато розширить мої знання, та належно вшановуватиме земляків у столиці!
Най жиє – молодь... І, пам’ять – про наших пращурів.