Ця складова старої Австро-Угорщини була тривалий час суміжною із історичним Закарпаттям . Зрештою, хлопці ту мапу пере фотографували й скинули мені на електронку. З Трансильванією була тісно пов»язана доля не тільки художника Адальберта Ерделі , але й мого батька. Якось перебираючи старі папери з не менш запилених старих креденсів , я натрапив на угромовний лист якогось графа Мікеш до греко-католицького священика Антонія Ізая в Широкому Лузі , в якому він потребує з села першокласних лісових робітників .Всі лісорозробки в тодішній час ( перед першою світовою війною) здійснювалися через посередників-кіронів .Цією справою й займався мій дід Олексій , котрий повів із собою чотирнадцятилітнього сина Миколу в Боснію. Про Босанскі Брод , Добешніцу й Прнявор я вперше почув од батька , а вже аж потім довідався про галицьку колонізацію Босніі.
Інша справа – Ердей , яку марамароські русини називали Ардялом До неї географічно було найближче в рамках старої імперії. Достатньо добратися до станції Тересва Угорської королівської залізниці й там пересісти на Коложвар ,сьогоднішній Клуж-Напоку . З Коложвару вже залишалися відкритими більші та менші міста й містечка лісо промислів: Ріу Садулу , Баліндра , Кумпана ,Іскронь , Сибіу , Петрошань. Батько виїжджав туди на довгі місяці , взявши зі собою нехитрі лісорубські пожитки . Іноді лісорубам доводилося перевалювати Фогораш (хребет Південних Карпат) , щоб уже на Волощині прикупити тютюнових запасів . У ті часи й старі та молоді немилосердно смалили люльки-черепані , які виготовляли й продавали на ринках закарпатські фазекаші-гончарі Можна тільки уявити собі всю тодішню фантасмагоричність довколишнього світу , його первозданність , коли через Боршанський перевал пихтить на дровах паротяг , а у кількох допотопних вагончиках сидять вуйки в домотканих одягах і ведуть малозрозумілою мовою неквапливу балачку.
Батько , звичайно , не розповідав про римські руїни в Коложварі , він про це й не здогадувався . Зате казав , що в Сибіу протікає річка Олт й дерево по-румунськи називається «лемнє» Семиграддя було тільки початком його лісорубської долі .Про Ердей не збереглося ніяких паперів , окрім тієї одинокої графської епістолі , збереглися в пам»яті назви комітатів , етнічних угоців,сейкелів та чіків , виринали топоніми та гідроніми .Його дев»яносторічна тяма все то чудово відтворювала ,а я в тридцятилітній фіксував
І вже згодом, майже після п»ятнадцяти років батькової смерті , я активно комуні кував зі своїм чеським перекладачем Томашем Вашутом , що жив у Бухаресті й возив на Трансильванію екскурсії.
Вашут розповідав мені про фантастичні трансільванські міста в дивний спосіб:на мобільник писав довжелезні месиджі й цього було достатньо , щоб зрозуміти , де він у даний момент перебуває.
У Клужі на річці Сомош міститься не тільки знаменитий університет з унікальним гербарієм з Роднянських гір . Клуж – це смачні голубці по-коложварськи , це й курячі шлуночки «коложварі» , якими славиться мадярська кухня .
Уже в немолоді роки батько працював ремонтником другорядних автошляхів у Тячівському районі . Потрапивши в якесь з румунських сіл Тячівщини , він вільно роговорився з румунами , потім знайшовся скрипаль-прімаш , і вони собі затягли тих давніх співанок , яких він навчився в Петрошані , чи як вимовляв на русинський лад – Петружень .
На жаль , це вже не така й давня минувшина , але перед смертю, на початку 90-х років , коли в ньому все достигло , тільки блакитні очі нагадували синяву карпатських небес , він у маренні вимовляв загадкові трансільванські топоніми й імена , під виноградним кущем горіли австрійські корони чи румунські леї й він волав те все гасити.Перелякана мама якось його втихомирювала… Потім приходило просвітлення у видінні сивої вівці й говорив він тверезо й розсудливо , підсумовуючи:» я вже нігда туди не буду» .
Невідомо чому тато Адальберта Ерделі сільський учитель Михайло Гриць обрав собі нове прізвище Ерделі, либонь не з прихильності до Ракоціїв чи до Дракули . Але сусідня земля впливала навіть через якісь родинні приповідки . Один волох ішов мимо болота , в якому кумкали жаби: «фурат-фурат» , що по- румунськи означало украв . Румун мав у айстрі добрий шмат сала й кинув його жабам , щоб не звинувачували в крадіжці . Я не затямив од батька повністю цю румунську фразу , але батько сміявся дуже щиро.
Нині в одній з численних папок маю фотокопію мапи Ердею , зосталася про нього також пам»ять gens fidelissima – найвірнішого племені для Ракоція . Але чи по подорожуємо туди разом з Томашем Вашутом знають хіба що «фудульні марамороські фавни»…