У зв’язку з цим документом цікаво відзначити, що виданий він за урядування квазідержавного утворення Закарпатська Україна, ще до підписання Договору між СРСР і ЧСР про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною (був підписаний 29 червня 1945 року), однак видно, що основною урядовою мовою в новому Закарпатті була російська – саме російською транслітеровано (без перекладу) старі угорські назви вулиць, нею без перекладу на українську подано заголовок та підпис (щоправда, текст на печатці – на сканованому документі його погано видно, та на оригіналі прочитати можна, – українською).
Щодо власне назв вулиць, то читач зможе сам спостерегти, як вони мінялися – радянські назви ще в багатьох у пам’яті (приміром, досі багато хто каже «вул. Леніна», а не «Ярослава Мудрого», «Жданова», а не «27 Жовтня»), та й мапи міста, видані в радянський час, ще не стали бібліографічною рідкістю. Тому подамо лише кілька коментарів.
Перший. Добре було би додати сюди назви вулиць за Чехословаччини – адже вони переважно теж були іншими. Чехи перейменували старі австро-угорські назви, а «другі мадяри», тобто угорська адміністрація 1938 – 1944 рр. переважно повернула ті, ще габсбурзької доби, назви.
Цікаво, що й за радянської доби назви деяких вулиць зазнали перейменувань. Зрозуміло, що вул. Сталіна (як і повсюди в СРСР) пізніше стала вулицею Миру (за Угорщини – вул. Арпад Везир, тобто Вождя Арпада). А, приміром, нинішня вул. Ілони Зріні за Австро-Угорщини, і за Угорщини реґента Гортія називалась так само, при Чехословаччині вона була вулицею Короля Александра, а ось при Закарпатській Україні вона спочатку стала Александра Невського. Пізніше її перейменували на вул. К. Маркса, точніше – поміняли місцями назви: Александра Невського стала Карла Маркса, і навпаки. Зроблено це було, як казали мукачівці, через невідповідність ієрархії вулиць ієрархії персонажів, якими вони були названі. «Перша» Невського – це головна транспортна артерія міста, що веде з центру до замку Паланок, в той час як «перша» К. Маркса – незначна вуличка в районі дитячої лікарні. Роль автора «Капіталу» для пролетарської влади виявилась незрівнянно вищою, ніж роль якогось феодального князя, та ще й проголошеного святим…
Зіставляючи старі й перейменовані назви, мимоволі намагаєшся збагнути логіку, хід думок тих, хто проводив це перейменування. А певна логіка, як, до речі, і у випадку з перейменуваннями закарпатських населених пунктів, була. Так, вождь угрів часів їх приходу в Паннонію Арпад «заслужив», щоб вулиця його імені була перейменована на Сталіна, а рівного йому за значенням в історії мадярів короля Стефана «поміняли» на Леніна.
Неперейменованих (а тільки перекладених) вулиць лишилося зовсім небагато. Це були нейтральні назви, приміром, Зенис (Zenész) – Музична, Фюрда (Fürdő) – Купальна, Молом (Malom) – Млинська, Дьар (Gyár) – Фабрична. Нарешті, була одна, що звучала всіма мовами майже однаково – Верховина (Verhovina) – Верховинська.
