Одне слово, перебрався я в нетрі абсолюту, під самі полонини. Лише вивів кілька речень, то й спохопився, бо не знаю, чи отримаєш сього листа. Десь – раптом, Михайле, Ти запропастився. Щез, як березневий сніг. А таки пишу... Напевне, через те, що захопився Твоїми публікаціями на сьому сайті.
Бракує, ой бракує таких дотепних матеріалів як у крайовій, так загалом і вітчизняній публіцистиці. Хоч, видається мені, даний термін уже й вийшов з ужитку. Тепер інші на слуху означення. Та змісту по суті – катма.
Нехай би не дувся на мене через щире слово там ужгородсько-закарпатський establishment, але Ти своїми хірургічно-викривальними дописами вивершився над усіма ними та, хоч не видалив з хворого тіла горбатих злоякісну пухлину, проте визначив діагноз. А се вже – велика річ!
Не знаю, може й справді, Михайле, Ти безтямно закохався в наречену Христа й слідом за нею подався в монастир. Але – чоловічий... Ой, переживаю за Тебе, бо там, кажуть, є такі гевали, дуже падкі до репаних чоловічих сідниць. Можуть Тебе й сказити. Ліпше вже поміняй стать, візьми у Шашіка прощення та живи з Миколаїєю пліч-о-пліч. Так, гадаю, буде те, що треба.
А якщо, Михайле, Ти ще на волі, то стережися передусім свідомих і голослівних патріотів. Одне слово, сотні разів перефарбованих статистів і падких до зміни підсоння козачків (З-поміж журналістів і письмаків так само – хоч греблю гати – стачає тих тушок-тушканчиків). То – найбільш небезпечні ч л е н и й ч л е н к и н і суспільства, чи то пак укрзагалу. Горнися радше до працьовитих і заповзятливих рук та тямковатих макітер! І ніколи не борися за чиїсь права, маю на оці права аморфного плебсу, а вироби в собі суть літака-винищувача, та ширяй беркутом у пошуках здобичі. Ось, Михайле, Твоє кришталево-непідступне призначення!
Ну, на завершення, коли не погребуєш скромним подарунком, то прийми од мене сього вірша.
ІСУС
Михайлові Фединишинцю
Трусить торсом вагітна мадонна
На очах у тьми прихожан,
Не зважає на те тля церковна,
Що за нею кмітить баклан.
Той злодюжка наразі не промах,
Зачаївся на хорах мастак,
Бо задумав надвечір в хоромах
Закатати бенкет гультіпак.
І потрібна для учти «родзинка»,
Не якась тобі лярва за так,
А була б при надії...
Дитинка
Підросте, і розкаже відтак.
Піде поголос, звісно, світами,
Мовляв, мама зачала мене
Самотужки –
Проткнула мембрану
За намовою дядька ребе...
Посміхнувся про себе злодюжка,
Поки псальми виводить юрба:
– Ось вам –
Вдатна жидівська інтрижка
Про дітей Саваофа й раба <…>
(Тут кожен з вірних християн
Пошепки промовляє своє ім’я).
Трохи згодом той бахур на вухо
Кине хтиво мадонні:
– Пора...