Печатка Авґустина


Отже, не встиг почет А. Волошина ввечері 15 березня дістатися Великого Бичкова та наступного дня поблизу Сігета перебратися на румунський берег, як мадярські нишпорки вже заходилися інформувати куди треба з: Орадеї – Кліжа – Араду – (відтак) – Белграда – Загреба. Потому, в квітні, з: Відня – Братислави – Берліна – Праги. Інформувати з тих міст, де наразі перебував Авґустин Волошин.

Викликає зацікавлення, наприклад, таке донесення: «Августин Волошин, а також колишні міністри Агоштон Штефан та Дюла Реваї перебувають у Братиславі, час від часу там з’являється і Іштван Клочарик, який більшість часу знаходиться у Празі. Квартири цих екс-міністрів розташовані в братиславському готелі «Blaha». У безпосередньому сусідстві з міністрами живуть і керівники січовиків: доктор Росоха, Рогач, Роман, а також колишній начальник поліції Мілей, (...). Всі ці особи мають достатньо грошей, що взяли з собою з Хуста, пограбувавши різні офіційні каси. Також у Братиславі перебуває група учнів разом зі своїми учителями. Це переважно [Велико]березнянські, виноградівські та часткового перечинські школярі, яких взяли з собою їхні вчителі, і тепер під прикриттям Червоного Хреста вони розташовані у казармі «Duna». Ті дрібні чиновники та вчителі, що втекли разом з Волошиним та його друзями і не мали при собі грошей, потрапили до Відня. (...) інші ж працюють на будівництві автошляху за плату 3 марки в день. Останні перебувають у вкрай поганому становищі, бо не витримують важкої праці та й зарплатні достатньо в них хіба-що на прожиття. Вони кілька разів зверталися по допомогу до Волошина, але його оточення пильнує те, щоб інші не отримували з коштів керівництва жодної копійчини. Внаслідок цього між школярами, а також між працюючими чиновниками панує озлоблений настрій – вони зневірилися».

На що 2 квітня 1939 року Авґустин Волошин відгукнувся з хорватського містечка Цриквениця – направив Телеграфній Агенції Угорщини (ТАУ) листа, в якому заявив: «Я не привласнив жодної копійки державних коштів».

Дану заяву голова ТАУ, майбутній намісник у Закарпатті Міклош Козма, 5 квітня з супровідним листом надіслав керівнику інформаційного відділу міністерства закордонних справ Анталу Уллейн-Ревіцькі: «Насамперед я вірю йому, що не він украв шість мільйонів, але те, що він не отримав зарплатні за поточний місяць, варте посмішки. Це ж все-таки нахабність, що він називає себе президентом Карпатської України. Я вчора навіть виступив щодо цього на угорському радіо. Ще більш зухвалим є те, що з використанням державної печатки, яку взяв з собою, він листується з нами як президент, попри те, що наші війська прогнали його та його орду».

У травні 1939 року Авґустин Волошин інкоґніто скаржиться в листі й мукачівському греко-католицькому єпископу Олександру Стойці, що угорська преса звела на нього наклеп: мовляв, він, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра Карпатської України, привласнив і прихопив з собою шість мільйонів крон державних коштів. (До слова, про те вперше написала румунська газета «Неділя», а деякі мадярські газети підхопили запущену «дезу»).

Отже, коли ми вже з’ясували, що А. Волошин ніяких мільйонів не крав, то – привертає на себе увагу інше: «Це ж все-таки нахабність, що він (Авґустин Волошин) називає себе президентом Карпатської України. Я вчора навіть виступив з приводу цього на угорському радіо. Ще більш зухвалим є те, що з використанням державної печатки, яку взяв з собою, він листується з нами як президент, попри те, що наші війська прогнали його та його орду» – нагадую, що дана цитата належить Міклошу Козмі.

Державна печатка, що нею скріплював свій підпис Авґустин Волошин, власне й не давала спокою високим мадярським чинам. І не дає спокою декому й нині! Хоч знаємо, що прем’єр-міністр Угорщини Пал Телекі та державний секретар Тібор Потокі, за усної підтримки самого Міклоша Горті, ручалися особисто (письмово) за життя Авґустина Волошина, тільки б він повернувся в лоно... ні-ні – не Аврамове... в лоно великої Мадярщини!