Я завжди стояв на тому, що розвій вітчизняного красного письменства зупинився на творчості Григора Тютюнника. І завжди отримую у відповідь відкоша, мовляв, як смію таке казати, коли власне скоморохи Бу-Ба-Бу заклали нову формацію у вітчизняному красному письменстві. Та я на те тільки посміхаюся, позаяк скоморохи для мене – show. Щось – несерйозне. Пусте. Барабанне... (Те сáме стосується образотворчого мистецтва, музики тощо).
Деґрадації сущих вітчизняних творців усіх мастей і відтінків, як знаємо, склеєні на християнських цінностях, що, безумовно, в добу Інтернету втратили будь-яку ж... цінність. А наші мастаки – мастять і мастять, як їхні нянько, мамка, дідик, бабка... Вдають з себе вірних синів і доньок, які намагаються ні на крок не ступити вбік од віками прокладеної стежки. Та, до слова, ті порослі ґозом стежки ведуть (хіба що) на покинуті по ґруниках старі цвинтарі.
Прочитав щойно інтерв’ю двох ієрархів українських церков: Філарета та Святослава (Шевчука). І той і той розгублено погоджуються з тим, що і та і друга церква святкують релігійні празники з запізненням. Ось що відповів Філарет, коли його запитали: «Всі християни західного обряду і більшість православних відзначають Різдво й інші нерухомі свята за григоріанським календарем. Чи потрібна і чи можлива реформа, за якої Україна б теж перейшла на новий календар?
Філарет: «За новим календарем святкує всі християнські свята не тільки католицька і протестантська церкви, а і переважна більшість православних. І тільки п’ять – Єрусалимська, Російська, Українська, Грузинська і Сербська – святкують за старим, Юліанським календарем.
Але треба сказати, що по відношенню до астрономічного календаря і Юліанський календар застарілий, і Григоріанський вже застарілий. З точку зору науки чи християнського віровчення нема перешкоди до переходу на новий стиль. Але є психологічна перешкода. Люди настільки звикли до Юліанського календаря, що не хочуть від нього відступити» (Кінець цитати).
Набагато молодший від Філарета Святослав (Шевчук) спромігся на те відповісти лише так: «В Україні наша церква святкує Різдво і Великдень за старим стилем разом з нашими православними братами, тут ми абсолютно не відрізняємося... <…> Коли я служив в Аргентині, ми служили за новим стилем, і я почував себе комфортно, тому що ми були всі разом. Я сьогодні в Україні, і ми святкуємо за старим стилем – я теж себе почуваю дуже комфортно» (Кінець цитати).
Отже, як бачимо, вітчизняне красне письменство (малярство музика тощо), як і церква, «дуже комфортно» почувають себе в суспільстві з «психологічними перешкодами». Недавно один з поважних літературних сайтів присудив книжці «Лексикон інтимних міст» – патріарху вітчизняних скоморохів Юрію Андруховичу – «Золоту бульку». Філарет, як і Андрухович, хоч і вважаються владиками у своїх паствах, але-але – сього так мало для Бога!..