Ужгородська письменниця Галина Малик не перестає приємно дивувати. Після відомої трилогії про пригоди дівчинки Алі в різних недоладних світах, після переможних перших і других «Злочинців із паралельного світу», після вуйка Йоя з ужгородського скансену, зрештою, після серії пізнавальних книжочок («Чому я хлопчик?», «Чому я дівчинка?»,«Звідки я узявся?», «Для чого потрібні тато і мама?»), відома дитяча письменниця написала повість-сюр «Абра&кадабра».
Книжка побачила світ в ужгородському видавництві «Ліра» і є вельми символічною для авторки. Адже цього року «тьотя Галя», як називає її малеча по всій Україні, відзначила поважний ювілей – 60-річчя. Чудова нагода показати свою творчість із несподіваного боку.
Однак це не перша спроба Галини Малик звернутися до дорослого читача. В її доробку є збірка сонетів «Мій срібний князю», що стала одним із кращих поетичних набутків Закарпаття в інтимній ліриці. Книжку, здається, недооцінили, бо стереотип дитячої письменниці настільки тяжіє над авторкою, що все інше сприймається як щось другорядне і зайве.
Зрештою, «Абра&кадабра» підтверджує цей усталений міф. Бо хоч сама Галина Малик декларує повість як твір для дорослих, він чудово сприйматиметься і дітьми. Адже більшість подій пов’язано зі школярами і школою. Письменниця творить несподівану ситуацію: у містечку У поширився незнайомий вірус, внаслідок якого мешканці перестають розуміти один одного, розмовляючи суцільною абракадаброю.
Легке, гумористичне плетиво оповіді зацікавлює з перших сторінок. Повість читається невимушено та з інтересом. Галина Малик уміло творить сцени апокаліпсису в окремо взятому місті. У деяких персонажах вгадуються реальні ужгородці, що створює додатковий комічний ефект. Щоправда, розв’язка настає несподівано і навіть невмотивовано. Читач тільки-но увійшов у смак ситуацій «онімілого» міста, як раптом усе закінчується. Та й ще чисто дитячим прийомом: погану «машинку зла» розтоптали ногами і «абракадабра» скінчилася.
Саме тому повість можна вважати все-таки твором для підлітків. Прийоми, мова, герої – все це з арсеналу вправної дитячої письменниці. Хоча, ясна річ, дорослі теж чимало знайдуть у цій книжці. Це якраз той рівень неабиякої майстерності письменника, коли він створює універсальні тексти – «від 2-х до 102-х років».
Для Закарпаття ця повість знакова ще й тим, що в ній уперше подано Ужгород у сатиричному ключі. Міфологізація і літературне прописування міста над Ужем відбувається буквально в наше останнє десятиліття. Після екзистенційного роману Оксани Луцишиної «Сонце так рідко заходить», після філософсько-фантасмагоричної повісті Сергія Степи «Велосипедний оркестр», після бурлескно-історичного роману Сергія Федаки «Валет Валентина Другета», тепер маємо ще й гумористичне зображення Ужгорода.
Серед зауважень до «Абра&кадабри» -- занадто засмічена мова ужгородських школярів. Це ж все-таки літературний твір, а не мовний трактат, який вимагає прямих цитат. Тотальна суржикованість мови окремих персонажів неприємно ріже вуха і навіть викликає внутрішній протест. У легкому і веселому творі це є зайвим.
Галина Малик вигадала цікаву ситуацію. Але оскільки завжди творить у своє задоволення, без зайвого напруження, то не захотіла її розгортати далі. Адже пише твори переважно невеликі – до ста сторінок, саме стільки, скільки можуть «проковтнути» сучасні діти. Саме тому повість не «дотягує» до дорослої планки (окреслена ситуація, але нема подальшого розвитку), і сприймається все-таки, як дитяча. Задум виявився масштабнішим за текст.
Хоча сама авторка, наче відчуваючи невдоволення заінтригованого читача, у епілозі залишає місце для маневру: почвари вижили і готові до подальших подій. А значить – продовження буде. Можливо, воно задовольнить запити найсуворішого критика.
Окремо хочеться привітати з виходом книжки ужгородське видавництво «Ліра», яке видало її за свій кошт і почало системно заповнювати нішу сучасної закарпатської прози та поезії. Книжка зроблена на найкращому поліграфічному рівні, а оформленню Ганни Пономаренко могли би позаздрити й київські видавці.
Літературний процес на Закарпатті продовжує інтенсивно розвиватися. Письменники пропонують абсолютно різні твори і давно застояні ніші нарешті починають заповнюватися вартими уваги новинками.