Так от, люди, коли я виросла, то з’ясувала, що гріти ялинку зовсім не треба. Їй набагато краще та комфортніше в лісі. Де нема «добрих» дідів морозів, снігуроньок і особливо дітей. Вона не любить температуру + 25 і запах шампанського та салату олів’є. Вона не посміхається, коли ви нап’ялюєте на неї всіляку, як вам здається, красиву святкову мішуру. І взагалі вона, видрана із рідного лісу, перепродана і привезена вами в хату – це справжній дерев’яний труп у підставці. Жертва принесена на олтар людського свята. І поки ви будете попивати ваше шампанське і захоплюватися тим, як же пахне ваша ялинка, вона банально помиратиме, розкладатиметься, сохнутиме у вашій кімнаті. Аж поки не опиниться на смітнику.
Якось знайомий розповідав, як він вирішив зайнятися ялинковим бізнесом у столиці. Там карпатські красуні можна продати втридорога. З кількох тисяч ялинок встиг збути лише половину. А решту – оскільки закінчився сезон – просто викинув на вулицю.
Проте й ті, викинуті, «не обігріті» квартирним теплом ялинки, нічим не відрізняються від їхніх проданих подружок. Адже й одні, і інші – все одно вже не мали шансу повернути собі життя.
Сумна картина після старого нового року. Коли на вулицях міст з’являються купи пожовтілих, вже майже лисих лісових красунь. Не всі «цінителі» ялинкової вроди доносять висохлі дерева навіть до смітника. Дехто просто викидає їх із вікна, зневажливо – наче якийсь непотріб.
Чимало моїх знайомих досі не розуміють, як я можу декорувати квартиру штучною ялинкою. Типу – це ж не новий рік. Це ж запах не такий. А я не розумію іншого. Невже банальна звичка, якесь кількаденне, та ні, кількагодинне задоволення, може бути дорожчим, аніж життя цілого Дерева. Яке замість стати для когось втіхою-одноденкою може радувати багатьох не один десяток років.