«Балайті повинен би бути свідомий того, що він пише історію для ерудованої публіки, яка не звикла вірити чистим доводам, але бажає, щоб їй показали джерела і документи».
Михайло Лучкай
Слово «історія» – грецького походження й первісно означало розповідь про минулі події. Сьогодні історія – це складна, багатогалузева наукова дисципліна зі своїми методологією й методикою, яка вивчає історію людства в хронологічній послідовності й конкретній багатогранності. Як в минулому, так і сьогодні основою будь-якого історичного дослідження є (або повинні би бути) історичні джерела – стародавні грамоти, літописи, листи, переписи, описи, газетні статті тощо, на основі яких дослідник чи простий читач може робити власні висновки про ті, чи інші подію, явище, історичну постать. Звідси напрошується логічний висновок, що без знання й опрацювання джерел годі сподіватися на об’єктивне й кваліфіковане висвітлення історії взагалі й минулого нашого краю – Закарпаття – зокрема.
Першим історичним документом, який пропонується читачам, є Протокол річних зборів культурно-просвітнього товариства імені Олександра Духновича за 1928 рік. Останнє було створене в 1923 році в Мукачеві й проіснувало майже до кінця Другої Світової війни, тобто, воно діяло і в чехословацький період, і в часи готистського періоду. У 1993 році діяльність товариства була відновлена й таким чином між історичним товариством 1920-40-х років і сучасним товариством була встановлена не лише юридична, але й ідейна правонаступність. Сьогодні згадане товариство активно пропагує ідею окремого – русинського – народу й окремої – русинської – мови. При цьому завжди робляться посилання на своїх попередників із чехословацьких часів і так званих «будителів» (А.Добрянський, О.Духнович, О.Митрак, І.Раковський, І.Сільвай, Є.Фенцик). Наскільки це правомірно – судити читачам. Із протокола, який публікується нижче, кожен зможе знайти відповіді на такі питання: Які ідеї проголошувало товариство ім.. Олександра Духновича? Чи вважали його керівники, члени й послідовники русинів окремим народом? Яку мову пропонували ввести в школах і на якій мові вели сам протокол та публікували свої газети, журнали, книги? Хто в дійсності намагався наблизити мову шкільних підручників до народної мови? Що вони думали про українців? І так далі…
«Історія, – казали давні, – вчителька життя». Але такою вона буде лише тоді, коли ми її добре знатимемо…
