Якщо брати вітчизняну історію від часів хрещення України-Руси до наших днів, то вкотре переконуємося в тому, що патріотизм тутешняків закінчується там, де бере гору над здоровим глуздом накинута чужинцями релігія в особі Ісуса Христа. Якось я побував у родовій хаті Леоніда Кравчука (Більше читайте тут: «Хата і «хатинка» Кравчука»), й побачив не вельми втішну картину на предмет ікон, під якими зростав майбутній центровий ідеолог КПУ, а перегодом Президент України. Йому, Леонідові Макаровичу, що десять заповідей, що моральний кодекс будівника комунізму – одне і теж.
Так само, гадаю, те «одне і теж», і колишньому парторгу Леонідові Кучмі, а нині ревному християнину. Що стосується їхніх наступників на посаді Президента України, то картина мало чим різниться. Хіба що, Віктор Ющенко – син оунівця. Але ж, і Віктор Медведчук – син оунівця... Виходить, що діти оунівців мало чим різняться. Ревні християни. А що вже казати про Віктора Януковича з його відвідуваннями монастирів від Афона до менше значущих і, звісно, що вже казати й про подарований попами проФФесору лжеперстень-печатку самого київського князя...
На такі роздуми навела мене сакраментальна фраза, мовлена днями Л. Кравчуком про Віктора Ющенка. Мовляв, з В. Ющенка такий президент, як з Леоніда Макаровича – курка. Сумніваюся, глибоко сумніваюся в тому, що Л. Кравчук далеко втік від В. Ющенка.
Колись, як Л. Кучму було вдруге обрано на посаду Президента України, в одній з публікацій я обмовився словом: «Переживаємо час випадкових Леонідів». Тепер уже можу додати інше...