Отже, гадаю, тепер спілка-сопілка виграватиме на дуду власне так, як ген ще коли прорік Іван Франко, а слідом за ним В. Стус: «Най будем щирі». Хоч, нумо, хутчій, розпанахуймо на грудях вишиванку, – тої Божої щирості повсякчас бракувало письменницькій братії. Та й тепер не без того. Візьмемо, наприклад, недавній десант укрсучліту на чолі з Андрієм Курковим до Туреччини. Там ні сіло ні впало, здавалося б, затесалося й двоє моїх землячків: зокрема, русинський письменник і автор російськомовних поетичних «хітів» ХХ століття Михайло Рошко з перспективним клоном патріарха українських скоморохів Андрієм Любкою. Зрозуміло, чому власне сих двох моїх землячків прихопив з собою А. Курков...
Андрій Любка – прогресує. Що цікаво, і без спілки-сопілки. Не встиг онде патріарх українських скоморохів Юрій Андрухович презентувати свою чергову розвагу для просунутих адептів, як наш Андрійко заповзятливо прогудів попереду паротяга, завважте: «Я зараз вас здивую. Я пишу цю рецензію, ще не прочитавши «Лексикон інтимних міст». Тобто я десь на середині, якщо серединою можна назвати уривчасте читання то з початку, то з кінця, то просто з міста, яке тобі дороге – у моєму випадку Ужгорода. Ось такий він «Лексикон інтимних міст» – я ще не дочитав його, а вже дописую рецензію».
А ви кажете, що жиди з москалями винні у нашій безхребетності та законопослушності!
Та, безумовно, найбільше мене потішив днями Іван Петровцій, презентуючи в Ужгороді власні видання.
Аґент з «музею покинутих секретів» щиро зізнався, що Віктор Балога допоміг йому профінансувати антологію «Христоматія церковно-славянськихъ и угро-русскихъ литературныхъ памятниковъ».
«Антологію свого часу не видали через рецензію Івана Франка – через те, що книга «не працює на українську ідею... Балога попросив мене підготувати список того, що у нас видавалося. Я зробив. Балога схвалив, дав мені 20 тисяч доларів, і ми видали цю книгу 5-тисячним накладом. Так, з Божою допомогою і допомогою Балоги видав книгу, яку колись забракував Франко», – наголосив осіївський метр виваженої з корінням мислі Іван Петровцій.
Ади... І треба ж аж так себе зневажати, сараки!