МАЙСТЕРНІ В ЛАВРІ
Мав я натурниць на будь-який смак
У Богом забутній робітні.
Звертались, бува, просто, – за так
Утішити пристрасті їхні.
Звичайно, платні за те я не брав,
Хоч, сам, як належить, – виплачував вчасно.
Ох, і завзято той квач витинав,
Як – жриці мені піддавали удатно.
Робітні у лаврі щезли, як сон,
Тепер тут ченці любострастять осібно,
Та все те не те – звичайний притон,
Відомий у місті, хоч, й діє підпільно...
Тепер тут не те...
Тепер тут Христос...
І ладан відгонить
Полив'яним трупом....
СЕКСОТА
Причепилась діваха до мене,
На вигляд наче нічого...
– Ти ж – патріотка, я – ловелас,
Не буде діла, кумасю.
Почав був гейби відмовляти.
Моргнула – раз, моргнула – вдруге,
Ще й повела бровою хтиво,
Тут моє серце без надміру
В калюжу майже розтопило...
І, як накинеться на мене, –
Гайда повсюди щось шукати:
– Ти – патріот! І також будеш
Рідненьку матір захищати.
Та й лазить, нипає повсюди,
Де тільки може, й шаленіє:
– Нарешті... тут він! – як скажена,
Багнет напружено леліє.
Я ледве втримався...
Беззбройний, а через день –
Гукає слідчий:
– Ти щó накоїв, ловеласе,
Таку сексоту звів в світ інший! –
Передихом.
– Вона ж багнет твій проковтнула...
ЗНАЙОМІ ФАСАДИ
...І тут я був і сям я був
І онде там – пішов в загул
Та шмарив любку без упину.
Ґраційне тіло, спраглий звук
Я завше брав голодним звіром,
Без зайвих докорів і мук
Зухвало бавив грішне тіло.
Тоді я був і цар, і Бог
Над упокореною плоттю,
Не раз потому у жінок
Вважався, бач, – мірилом й суттю...
Жінкам у любощах віддай
Цілком себе, без застороги,
По самі вінця, понад край –
Пали ущент крихкі остроги.
Бува, на вигляд, – моноліт
Ось та кобіта, важна пані:
Дружина вірна, чоловік
Її вдоволить на світанні...
Ат, ні... Дволикість повітруль
Мені знайома дуже добре,
Хоч стій хоч падай, а пантруй
Жіночу логіку, щоб вкотре
Ти зміг на радощах пізнати...
СТРАШНО
Таку приємну ніч провів я в чужій хаті
На ложі під вікном у шурхотливій піні,
Потому спозаранку в сизій халамиді
Роздмухав лежма люльку з пивом на канапі.
Вона ще млосно спала, й кутиками уст
Раз по раз так єдвабно до когось посміхалась,
Щó я відчув, як жаба десь в простінки втискалась,
І міг на лихо тут з'явитися Прокруст...
Як страшно в чужій хаті вмирати за ідею,
Коли тебе в тривозі заждалася сім'я,
Й не буде кому завтра покласти в узголів'я
Мені на торжества божественну лілею.
ПОЛІТ НАД ГОРОЮ
Ледь чутно долинають переливи дримби
Старої повітрулі край села.
Махну сьогодні з любкою на Стримбу
Відчути пал п'янкого джерела.
Іду та й чую, – виростають крила,
Ось-ось злетиш і шугонеш у вись
Та опліч тебе буде також мила
Ширяти навперейми, як колись.
А вітер чим раз дужче шкірить хиже ікло,
Гарчить вовчиськом, шарпає боки:
Йому, вважай, щоб тута – нічичирк, принишкло, –
Ніхто не потривожив гадячі клубки.
Та чхати я хотів на їхню хижу зграю,
Якщо гидую полозів повік,
І вже над Стримбою з коханою ширяю,
Долаючи обірваний політ!