Якою була ця непересічна особа і що він зробив для міста, яке сам обрав собі за батьківщину – у матеріалі журналістки "Ужгорода" Тетяни Літераті.
Тим часом уже зініційовано розвідку про Міхая Фінцицького – людину, котра керувала Ужгородом протягом 16 літ, й увійшла в історію ще й як фольклорист, перекладач і публіцист. Серед ідей – матеріал про внесок у розвиток міста родини Другетів. А також – про художника Гнатія (Ігнаца) Рошковича, і в цьому розраховуємо на підтримку осіб, котрі, бажаючи "повернути" місту його "першого художника", вочевидь, вже знають чимало цікавого про цю особу.
Не викликає сумнівів роль у розвитку Ужгорода єпископа Андрея Бачинського. Під час народження проекту згадувалося й ім''я Костянтина Грабаря. Донька Петра Сови пані Світлана серед інших називала прізвища Гошовського та Милославського. Я особисто вболіваю за входження Лаудона й Крупки до ужгородського переліку Великих...
Серед запропонованих читачами – імена Еміла Грабовського, братів Бращайків, Габора Дойка, Едмунда Самовольського... Петро Скунць – один з небагатьох, чиє ім''я належить новішому часу...
Отже, я знову ставлю до тих, з ким спільно живемо у рідному (і, сподіваюсь, любимому) місті, питання: а кого ви, нинішні ужгородці, вважаєте ужгородцями Великими? Час, історична доба, приналежність міста тому чи тому державному утворенню, національність, мова та рід діяльності – речі, які додають портретові власних рис, але, враховуючи непросту долю нашого міста, не є критеріями. Визначальні – робота й досягнення на користь і славу міста й краю. Місто шукає своїх героїв. До речі, цікаво, чи багато знайдеться сучасників, котрих городяни зможуть назвати Великими ужгородцями...
У кожному разі – далі буде...