Церемонія нагадує розкладання пасьянсу: якась карта ляже ближче, якась трохи далі, але в підсумку все повинно зійтися. Таким чином відновлюється поле влади. Маніпуляції зрозумілі: необхідно внести хоч якийсь смисл і порядок, щоб не виникало сумнівів, що влада існує. Завдання не просте, але вкрай важливе. Особливо в ситуації, коли за стінами панує хаос, невір'я і зневага до всього, що зветься "теперішньою владою". Але позаяк більшість з тих, хто зараз відвідує кабінет є носіями ще тої "старорежимної" свідомості, то сигнал приймається з радістю і надією, бо очікуваний і зрозумілий, як відповідь на "SOS" від радистки Кет, яку без інструкцій покинули в тилу ворога. Загалом ці рухи скоріше позитивні, ніж негативні, бо найгірша система, краще ніж хаос, від якого в кінцевому рахунку програють всі. Але до міри, бо затвердівши, можна знову перетворитися в ніж, а сцени самогубств нам на Виноградівщині ні до чого.
Звичайно, ми не розраховували на діалог. Діалогу в теперішньому своєму стані наша влада просто боїться. Але подивитися на реакцію було цікаво та й важливо для вибудовування стосунків. В результаті відбулася цікава розмова відразу біля дверей, бо Тетяна Дмитрівна всім своїм тілом перекрила площину кабінету, нагадавши, що у Леоніда Ілліча відразу за книгою "Малая земля" вийшло "Возрождєніє".
- Як ви, Тетяно Дмитрівно?
- Дякую, добре. Ось трошки застудилася, бо був включений кондиціонер, і було якось ніяково просити, довелося мені, слабій жінці, терпіти.
- Ви прямо як Тимошенко в суді. Правда, там це назвали катуванням. Але яка ви слаба жінка, зараз кращі виноградівські чоловіки біля ваших ніг. Зараз слово "влада" у Виноградові жіночого роду.
- Ну, що ви. Володимире Івановичу, ви щось хотіли?
- Хотіли поговорити. Всього кілька запитань.
- Зараз поки що нема про що говорити. Ось прийде час, коли будуть результати, тоді й поговоримо.
- А нам без результатів, так, про життя, таке собі "експрес-інтерв'ю".
- Зараз ніяк неможливо. Я дуже зайнята. Коли назріє потреба в розмові, я вам скажу.
- І коли це приблизно настане?
- Зараз не можу сказати. Та й Іван Іванович Балога мені сказав у середу, що я сама маю право вибирати коли, з ким і що мені говорити.
- А при чому тут Іван Іванович Балога? Ви, випадково, штаби не переплутали?
- Володимире Івановичу, ваш час вийшов.
- Тетяно Дмитрівно, ви, як дружина колишнього прокурора, повинні б знати, що для такого випадку існує закон. Що ж, ми так і напишемо, добре?
- Не добре... А втім, можете писати все, що хочете, люди і так дадуть свою оцінку.
Останні слова Тетяна Дмитрівна вимовила з пафосом, що відобразило і внутрішню схвильованість, і деяку розгубленість. Але, принаймні, нам ця розмова принесла певне заспокоєння за долю першої жінки району. Влада не закріпостила і не зашорила пані Тетяну. Деякі слова натякнули на певну багатовекторність у поглядах.
Ах, пане президенте, навряд чи ви навіть собі придумати можете, що іноді думає жінка, віддано дивлячись вам у очі.