Отже, окремі враження.
(1) На відміну від Верховної Ради, ужгородські депутати на сесію ходять (чи не тому, що в місті не дуже й то є, куди ще ходити:). Кнопкодавство є, але не масове. У залі зареєструвались усі шістдесят депутатів (на Бога стільки в одному місті?!), хоча окремих відомих осіб у залі не було – за них голосували колеги. Така ваємопоміч поширена як серед так званої провладної більшості, так і серед самопроголошеної опозиції. Щоправда, при таємному голосуванні бюлетні отримали лише п'ятдесят депутатів, оскільки на відсутніх колег бюлетні не давали, і кожен мав голосувати за себе.
(2) Совок знайшов у нашій раді надійних прихисток. Якщо напочатку звання почесного громадянина м. Ужгорода давали одній особі в рік, то зараз вже одразу чотирьом. За такою геометричною прогресією у недалекому майбутньому ми всі матимемо шанс стати не просто громадянинами міста, а почесними громадянами міста – депутати ж, як один, обіцяли догоджати нам, виборцям, різними приємностями, а обіцянки, як відомо, потрібно виконувати. Ось і виконують – як можуть. Звання почесного громадянина корисне не лише для самолюбства, але й для сімейного бюджету, оскільки традиційно кожний почесний громадянин має певні пільги за рахунок міських коштів (здається, 50% вартості комунальних платежів, ще щось там).
Спостерігається тенденція, коли звання почесного громадянина м. Ужгорода отримують усі колишні очільники міста й області. Тому пропоную при обранні на посаду міського голови, голови обласної ради чи призначення на посаду голови ОДА одразу оголошувати цих достойників Почесними громадянами міста Ужгорода. Так, цього року депутати вшанували п. Сембера. Певен, кожен колишний мер зробив щось для міста. Але чи не для того ми їх і обираємо? На моє переконання, така "роздача слонів" по всій країні повністю знівелювала ідею: це той же "Герой України", "народний артист" і "заслужений працівник дуже важливої галузі" у місцевому варіанті. На моє переконання, подібні звання треба заслужити, народ сам вирішує, кого вважати героєм, шановним громадянином чи видатним спеціалістом – без цих совкових хіт-парадів. Але 55 депутатів і мер (з 51 реально присутніх) вирішили інакше.
Але далі більше. Лише тиждень минув, як заарештували декана РГФ. А вчора наші депутати дали Почесну відзнаку Ужгородської міської ради професору Полюжину. Мер двічи по-фрейдівськи сплутав тепер вже офіційно шановну в місті людину з якимось паном Паплюжиним (чи не цим?). Тепер у найближчі роки варто очікувати нагородження колеги пана Полюжина, професора Фабіян, Почесною відзнакою Ужгородської міської ради. А Ви як думали? Багато наших викладачів навчають студентів не лише якомусь вузькому фаху, але й основам ринкових відносин і навичкам кар'єрного росту в українських умовах. Це, далебі, заслуговує якщо не на звання почесного громадянина, то на Почесну відзнаку як мінімум.
(3) Депутати у нас добрі. Де претендентів на Почесну відзнаку було три або чотири, депутати вирішили давали нагороду одразу двом номінантам. Там, де було заявлено по одній кандидатурі, депутати "автоматом" зараховували цю людину до лауреатів Почесної відзнаки. Так само "автоматом" Почесні відзнаки отримали два з шести заявлених кандидатів на звання почесного громадянина Ужгорода, які отримали найменше голосів депутатів (чи то 7, чи то 5 депутатів), – хіба нам шкода?
(4) Депутати не звикли казати "ні". Голосування "проти" в Ужгородській раді непопулярне. На табло куди частіше з'являється "не голосував" чи "утримався". Звісно, якщо проголосувати "проти", хтось може образитись, а, як пам'ятаємо, депутати у нас добрі. Тому, якщо колись у народі зростуть протестні настрої, не варто сподіватись, що наші обранці очолять такі протести: вони, напевно, за звичкою утримаються (ну, щоб нікого не образити). Як і безмандатним українцям, народним обранцям лячно висловлювати незгоду відкрито.
P.S. Заздалегідь перепрошую за можливі неточності. На жаль, проекти рішень видавались лише депутатам, службовцям мерії та прокурору, а на присутніх громадян без реґалій чи журналістів копій не було розраховано. І правильно: довкілля треба берегти і не витрачати папір на подібне роздрукування. Багато депутатів і службовців виконкому мають доступ до Інтернету, володіють айпедами та ноутбуками. Як відомо, закон "Про доступ до публічної інформації" вимагає, щоб усі проекти рішень були заздалегідь оприлюднені на офіційному веб-сайті ради, звідки кожен міг би їх завантажити. Ну, хай собі закон і далі вимагає, нам не звикати. Тому, було б корисно до часу, коли Ужгородська рада приведе свою діяльність у відповідність до законів України, надавати присутнім, які не є владою, бодай електронні копії проектів рішень. Бо багато рішень приймаються у лічені секунди, і присутні й гадки не мають, за що голосують наші обранці. Сподіваюсь, бодай депутати розуміють, за що вони голосують (особливо, коли вони голосують дистанційно через колег-самаритян).