У закритому суспільстві, яке являв собою Радянський Союз, все ж були деякі "вікна в світ". Одним із таких "вікон" була преса "країн народної демократії", розповсюдження якої – певне, як вияв пролетарської дружби народів, – в СРСР було чітким і регулярним. Так, на Закарпатті багато хто передплачував угорські газети та журнали, причому надходили вони до поштових скриньок і до кіосків "Союздруку" вже на наступний день. Та щотижня був один день, коли ці газети зникали з прилавків, і, щоб їх придбати, треба було мати знайомого кіоскера (це давно вже призабуте слово "блат"), або ж до них у навантаження тобі давали ще кілька непроданих старих газет (теж уже призабутий вислів "купити в нагрузку"). А зникали газети з прилавків щосуботи, бо у п'ятничному випуску друкувалась програма телеканалів на наступний тиждень, причому в усіх будапештських газетах, окрім національних угорських каналів, друкувалась програма словацького ТБ, а у деяких – ще й югославська та румунська телепрограми. Цікаво, що преса та книги країн соцтабору в СРСР коштували дешевше, ніж у "своїх" країнах, і за трьохкопійчану газету з програмою треба було заплатити копійок 25... Серед закарпатських газет програми угорського та словацького ТБ друкувала тільки угорськомовна "Kárpáti Igaz Szó" ("Карпатське слово правди"), що, до речі, була не просто перекладом україно- та російськомовної "Закарпатської правди", але оригінальним виданням, причому також трохи відкритішим (чи більш рафіновано цензурованим) за іншу обласну пресу, бо призначалась для найбільш прозахідно орієнтованого закарпатського читача... Один знайомий автора цих рядків якось був написав до "Закарпатської правди" листа з проханням друкувати в газеті програми угорського та словацького ТБ. Йому відповіли – сенсу в цьому немає, бо, мовляв, слов'янське населення краю не розуміє угорської. Правда, неясно було, чому тоді в угорськомовній газеті друкувалися програми і словацької телевізії...
Угорське ж телебачення в той час було справді "вікном у світ" для закарпатців (згадаймо відомий вислів про те, що Угорщина є "найвеселішим бараком у соціалістичному таборі"): тут показували перші західні детективні серіали, які пройшли по пострадянських телеканалах набагато пізніше, лише в 90-ті ("Деррік", "Янголи Чарлі", "Старські та Гатч"); тут були пригодницькі серіали, зокрема, героїчний "малайський тигр" Сандокан, саундтрек якого (хоч слова такого тоді ніхто не знав) наспівували на награвали закарпатські підлітки; тут був "Суботній вечірній фільмовий коктейль" з елегантною еротикою; тут була перша інтерактивна гра з глядачами "Kapcsoltam" ("Включився...") зі справжніми грошовими призами; тут, нарешті, була телереклама (причому реклама якісних товарів, а не тільки "Літайте літаками "Аерофлоту"!"). А для дітей – тут були "Magilla Gorilla" та "The Flintstones" (в угорському прокаті – "Фреді й Бені") голлівудських Ганни й Барбери...
Радянська пропаганда також оцінила своїх громадян, що мешкали на західних кордонах і мали можливість дивитися телепередачі сусідніх країн: саме для них, після того як основна програма передач Центрального телебачення близько півночі вже закінчилась і дикторка побажала решті радянських телеглядачів "на добраніч", розпочинала роботу т.зв. "продовжена програма ЦТ". Вона йшла до пізньої ночі, і складалася з художнього фільму (як правило, детективу чи дуже популярного радянського фільму; хоч такі покази і не були прем'єрними, та стрічки ці в "основній" програмі радянського ТБ йшли рідко) і якоїсь розважальної програми.
А коли по угорському ТБ показували серії про Фантомаса, вулиці закарпатських міст пустіли, а в студентських гуртожитках шукали товариша-угорця, щоб той перекладав. Пригадую, як ми, ужгородські студенти, дивилися в прямому ефірі угорського ТБ революційно-страхітливі репортажі з Румунії про страту Чаушеску. Тоді ж з'явилась перша словацька радіостанція молодіжного FM-формату – "Rock FM Rádio", пісні з якого ужгородські студенти-меломани переписували на касети.
На Галичині таким самим "вікном у світ" було телебачення польське. Пам'ятаю, як ми, солдати військової частини, розташованої під Львовом, скинулись і придбали "польську антену", яку щоночі встановлювали, а під ранок знімали, аж поки із-за лінощів чи ще чогось не забули її зняти, і її, звичайно ж, того ж ранку зауважив наш старшина. Ох, з якою насолодою він нас за це ганяв по плацу (а сам забрав цю антену собі додому)!
Групові посиденьки перед угорськими телеканалами серед закарпатського студентства продовжувались до кінця 1980-х, коли вже на радянському Центральному ТБ з'явився легендарний – і вільний – "Взгляд", і коли перебудова в СРСР запропонувала більш цікаві теленовини... Потім були ще кілька днів серпневого путчу 1991-го, коли, побачивши на всіх радянських каналах безкінечне "Лебедине озеро", люди знову повернулися до західних радіоголосів та – на Закарпатті – до угорського ТБ.
А ще мешканці Ужгорода й Мукачева слухали по угорському радіо погоду, вважаючи (і не без підстав), що проноз на Східну Угорщину для Закарпаття є більш точним, аніж той, що його передавали з Києва чи Москви.
Це були часи, коли ще не було кабельного та супутникового телебачення, і закарпатські села та містечка рясніли купою антен, серед яких виділялись вертикально налаштовані – "на словаків", і нові на той час дециметрові – "на мадярів"...
Багато хто з моїх україномовних друзів навіть починав вивчати угорську, щоб розуміти тамтешні телепрограми. А розмовна словацька за допомогою телевізії нам давалась напрочуд легко.