Українців ситуація взагалі-то влаштовує. Ні, ніхто не задоволений – ми ніколи не задоволені, навіть якби Ісус Христос був Президентом, а апостоли – губернаторами чи головами парламентських фракцій. Звісно, Янукович не Христос, Чечетов не Святий Петро, а Тимошенко не Маґдалена. Хоч ми й не задоволені, але й не дуже обурені. Бо звикли. Звикли до корупції (більше того, без неї не уявляємо щоденного життя). Звикли до зверхності влади ("ти начальник – я дурак" прищеплюється ще в школі). Звикли до відсутності особистої свободи.
Тому мантра про демократію, свободу, вибір не викликає у пересічного українця якихось особливих почуттів. Непрямим доказом того, що українці не проти жити у "совковій" країні з кримінально-олігархічною, брехливою та нахабною владою, є вибори, які, до речі, останні п’ять років проходять часто і доволі вільно.
Нагадати, кого народ (пере)обирає без жодного примусу і зазвичай безоплатно? Хіба демократів і борців з корупцією? Отож. І якщо Симковичу, і ще, скажімо, мільйону інших такий вибір не до вподоби, то даруйте, не може мільйон (це я оптиміст:) нав''язувати свою волю і цінності сорока мільйонам. То чому раптом українці мали б усвідомити необхідність усе змінити – і не через свято народного волевиявлення, а через масові вуличні протести?
Тому що посадили (наразі попередньо) Тимошенко? Це є Рубіконом? Апофеозом відходу від демократії і встановлення авторитаризму?
Влада переходить межі дозволеного з більшою регулярністю, ніж пересічний українець користується "зеброю" чи поворотником. Авторитаризм і узурпація почались не з нещодавнього рішення Печерського суду. А щонайменше з минулорічних рішень Конституційного Суду. З голосувань у Парламенті, які вже стільки повноважень дали Януковичу, що Кучма нервово курить у кутку. І що? Хтось кликав тоді на барикади? Створював комітети порятунку? Чи скликала Тимошенко як "лідер опозиції" народні протести? Навіть коли посадили її близького соратника вісім місяців назад, щось я не побачив ні комітетів, ні барикад, ні "України без Януковича". Тоді Юлія Володимирівна не те що у СІЗО, під слідством не була. Чи замах на демократію – це суто переслідування пані Тимошенко? Дозвольте не погодитись.
Тепер про реакцію світу. Європа засудить? Так Захід регулярно засуджує: Ющенка – за розпуск судів,Тимошенко – за імперативний мандат та інші антидемократичні нововведення, Януковича – за політичні переслідування. Усіх разом - тобіш "еліту" – за невиконання рішень судів. Вчорашніх і сьогоднішніх – за неухильне плекання корупції. І що? Хіба то вплинуло на цих достойників чи на рівень демократії і верховенства права в Україні? Тому "Захід нам допоможе" – плацебо для самозаспокоєння і не більше.
Чому Іван Іваненко чи якась Галина Петрівна не візьмуть участь у протестах? Бодай з двох причин.
По-перше, страх. Українці – народ полохливий. Пам''таю, під час "України без Кучми" у 2000-2001 рр. з усіх знайомих лише Солонтай поставив зі мною намет біля драмтеатру (ми тоді мали нагоду близько познайомитись з ректорами УжНУ і УжДІЕП, а мене ще й з роботи попросили:).
Полохливість українців має цілком раціональне пояснення. І не треба навіть читати аналітичні праці чи щорічні доповіді Уповноваженого ВРУ з прав людини. Звичайна людина в Україні – ніхто, і звати її ніяк. Як при Царі Горосі чи Брежнєві, так і при Ющенкові чи Януковичі. Що мене гнітить щоразу, як тільки потрапляю в якусь держустанову, так це не нахабство та корумпованість чиновників. Ні. Боляче дивитись на відвідувачів, які плазують перед якимось Іваном Петровичем, бо він "начальник". Стоять на плінтусі з папірцями і по-рабськи чекають, поки Марія Василівна п’ють каву, а потім ще й несуть їй презент. Цей страх всеохоплюючий і передається з покоління у покоління краще, ніж мова та культура.
Днями спитав знайому, яка здавалося б є сучасною і вільною людиною, чи не погодиться вона дати свідчення прокурору щодо хабарництва в місцевому ОВІРІ, з яким вона, як і я, зіштовхнулась. Ні, не погодиться: є на те "об’єктивні причини". Можна сперечатись, чи страх – почуття об’єктивне чи суб’єктивне. Страх – це те, що робить українців рабами, совками і "мояхатаскраючниками". Але, думаю, керував нею не так страх, як небажання псувати собі нерви. Чому? Бо не бачить перспективи.
Оце і є другою причиною, чому, як на мене, замість "хвилі" протестів по Україні пройде максимум маленька шивера. Бо нема альтарнативи. Хтось вірить, що з усуненням від влади Януковича і ПР, прийдуть демократія, народовладдя, верховенство права, свобода і т.д.? Що "Батьківщина" з "Фронтом Змін" на місцях розставлять кришталево чесних людей, що судитимуть і своїх, а не лише регіоналів, виїдуть з Конча-Заспи та житимуть на задекларовані доходи? Я не вірю, бо ще пам’ятаю "злочинцям – тюрми", "Контрабанді – СТОП" і "ділимо Україну на двох" (т.зв. ПРіБЮТ). Пам’ятаю також, як до останнього БЮТ покривав убивцю Лозінського. Як "Фронт Змін" просував у владу корупціонерів.
Народ не мудрий, і кожні вибори це яскраво доводять. Але й не безмозглий. Можливо, якби не було цього страху, то він би ще раз повірив і повстав – навіть через Юлю. Я би цього дуже хотів. Але через оці "об’єктивні причини" звичайний українець не бачить у п’ятничному арешті достатньо причин, щоб самоорганізовуватись. А хто організує? Політики в Києві?
Таке враження, що або забули, як організовувся Майдан, або весь цей галас суто для збереження обличчя. Щось я не бачу великого обурення, а тим паче дій, з боку місцевих прихильників демократичних цінностей. Щось не дуже активні люди, які ще рік тому під прапором Тимошенко йшли (й окремі таки дійшли) у владу. Приміром, деякі прихильники "Батьківщини" мають блоги на цьому сайті, але наразі від них – мовчок. Напевно, натхненно планують захоплення Межигір’я чи працюють з масами.