- Всі ми браття во хресті.
- Та не прибіднюйтеся, Іване Івановичу. Ми ж то з вами не просто во хресті, ми ж то з вами брати по нещастю. Як там ваша справа, чи сунеться?
- Та поки що ніяк. Міліція щось там робить, наші теж активно підключилися, але
результатів ніяких.
- А причина, Іване, яка?
- Така як і у вас — професійна діяльність.
- І що ж ви такого наробили, що вони з вами так?
- Є припущення, але ж ви відразу напишете.
- Ну і що, хай люди знають від чого страждають справжні прокурори.
- Я тільки вас прошу, щоб ви нічого не писали у своїй газеті.
- Добре, тоді розказуйте про припущення, версії...
- Та нема про що говорити, я ж вам кажу.
- А тоді, що ви мене просите?
- Ви краще скажіть, як у вас справа рухається?
- Та що у нас, у нас відомо як — ніяк. Але ж ви...
- От коли у вас щось здвинеться, тоді і у нас, ви ж сказали — брати по нещастю.
- Іване Івановичу — все так, але ж трішечки і не так... Ось там, на сайтах в коментарях, пишуть, що ви на Дяківській митниці з контрабандистами щось не поділили?
- Дурниці то все розказують, а ви тут... Зовсім ви не змінилися, Володимире Івановичу. Іду я, бо мене справи чекають... До побачення.
- Та як же мінятися, Іване, якщо ви не міняєтеся...
При цих словах Іван Іванович сів у черговий "Мерседес", закрив дверці і рушив в сторону Хуста.
А ми, провівши прокурорську машину поглядом, рушили пішки в сторону бідзілевої церкви.
*У редактора "Чорної Гори" Володимира Мочарника і прокурора Хустського району Івана Кайла нещодавно за нез'ясованих обставин зоріли автомобілі: у журналіста — "дев'ятка", у прокурора — "Мерседес"