Свидник, 17 – 18 червня 2011 р.
17–18 червня 2011 року з нагоди 55-річчя Словацького національного музею – Музею української культури у Свиднику, в рамках 57-го Свята культури русинів-українців Словаччини, відбулася Міжнародна наукова конференція "Українці в прикордонних областях Карпат: проблеми акультурації, асиміляції, ідентифікації".
Головним організатором конференції був СНМ – Музей української культури у Свиднику, який підготував її у співпраці з Асоціацією україністів Словаччини, Філософським факультетом Пряшівського університету – кафедрою ІРУС, Союзом русинів-українців Словацької Республіки і Товариством приятелів Музею українсько-руської культури у Свиднику. Участь у конференції взяли спеціалісти зі Словаччини, України, Польщі, Румунії, Угорщини, Сербії, Хорватії та інших країн.
На пленарних засіданнях та в трьох секціях було виголошено 35 доповідей.
Метою конференції був аналіз проблематики акультурації, асиміляції та етнічної ідентифікації населення в прикордонних областях Карпат з різних аспектів у часі та просторі. Учасники вказали на конкретні фактори та тенденції, які ведуть до асиміляції українських національних меншин у країнах карпатського регіону.
На основі фахових доповідей та дискусії було прийнято такі висновки:
1. Конференція констатувала та підтвердила, що тема ідентифікації українського населення в приграничних областях Карпат та проблематика його асиміляції є надзвичайно актуальною, оскільки містить у собі багато важливих питань, рішенням яких компетентні органи належно не займаються.
2. Об'єктом інтересу учасників конференції були, зокрема, українці в приграничних областях Карпат з акцентом на українські меншини в Словаччині та Польщі, які вже понад тисячу років заселяють північну та південну області Низьких Бескидів. Наперекір довготривалому політичному відокремленню від свого матірного народу – колишніх русинів – сучасних українців – це населення донині зберегло основні характерні ознаки свого традиційного способу життя та східнослов'янський, тобто український характер культури. До таких основних ідентифікаційних ознак належать передусім мова, віросповідання, а також загальний характер народної та професіональної культури.
3. В процесі конференції виявилось, що представники мажоритарних (панівних) народів не завжди охочі підтримувати національно-усвідомлюючий процес карпатських українців. Довгостроково занедбане також рішення економічних та суспільно-політичних проблем цього етносу. Існуюче законодавство не задовольняє потреби та вимоги національних меншин.
4. З доповідей та дискусії випливає, що в сучасному в тій чи іншій мірі офіційно підтримуються сепаратистські тенденції в українському середовищі приграничних областей Карпат. Отже, і в результаті цього українським меншинам у наведеному регіоні не вдається сформуватися в єдине ціле з усвідомленою та певною національною чи етнічною приналежністю. Це населення протягом століть жило в різних державних утвореннях і на його найменування донині в засобах масової інформації та у виступах офіційних представників застосовуються різні етнічні назви – рутени, русини, руснаки, підкарпатські русини, карпатські русини, карпатороси, угроруси, галицькі русини, малоруси, лемки, а лише зрідка русини-українці та українці. Однак це населення з аспекту етнічного, історичного та культурного становить собою єдину спільноту. Термін русин є історичною назвою цього етносу, а також історичною назвою цілого українського народу з часів Київської Русі.
5. Учасники конференції констатують, що ХХ сторіччя було найважчим періодом в історії українського населення (лемків, русинів) у словацько-польських приграничних областях Карпат. Сприяли цьому різні міграції, переселення в рамках оптації та, зокрема, насильні депортації. Наприкінці наведеного століття це населення творило вже лише незначні групи меншини.
6. Дослідження в області історії, фольклористики, лінгвістики та інших наукових дисциплін доводять, що культура лемків, русинів у своїй основі має український характер. Тому будь-які спроби елімінувати українську етнічну приналежність цього населення є безглуздими та шкідливими. Сепаратистський розподіл українців на різні національності або етнічні спільноти, ба навіть окремі народи, стають лише засобом прискорення їх асиміляції. Учасники конференції констатують, що спекуляції та намагання створити самостійний народ і державу (лемківську, русинську, карпато-русинську чи якусь іншу) є у всякому разі нереальними і служать тільки черговим засобом дестабілізації української спільноти в Карпатах та прилеглих областях.
7. Наперекір тому, що культура українських меншин у приграничних областях Карпат донині зберігає свої традиційні цінності, від половини минулого століття відбувається поступове послаблення типових етнічних ознак та їх зливання з ідентичністю мажоритарного населення.
8. Учасники конференції засуджують будь-які спроби в напрямі прискорення асиміляції українців, їх штучний розподіл на різні національності всупереч історичним та іншим науковим фактам. Для визнання нової національності необхідні відмінні основні ознаки спільноти – інша мова, віросповідання, інша (передусім народна!) культура, інша історія, звичаї та обряди, ментальність і т. п.
9. Асиміляційні тенденції стосовно української національності виявляються у багатьох представників церкви, зокрема католицької на Словаччині. Відбувається це наперекір тому, що обидві церкви східного обряду – православна та греко-католицька - на протязі історії відігравали визначну позитивну роль у збереженні та розвитку культурного та суспільного життя русинів-українців.
10. Українське національне шкільництво у Словаччині як система державного забезпечення виховання та освіти кожного свого громадянина вже давніше перестала існувати. Тому слід ужити діючих заходів для вирішення сучасного критичного стану в даній сфері національного шкільництва.
11. Психологічний бар'єр в національній ідентифікації зростає, зокрема, під впливом пропаганди в засобах масової інформації та в спеціальних публікаціях. Висуваються та навіть фальсифікуються окремі сторінки складної української історії, а також сучасної ситуації України, часто з метою негативного ставлення до східного сусіда, наперекір тому, що між Словаччиною та Україною у минулому не було та й нині немає жодних вагомих проблем.
12. Українським етнічним меншинам в приграничних областях Карпат (Словаччина, Польща, Румунія) внаслідок довготривалого співжиття з мажоритарними народами притаманна вже свідомість приналежності та лояльності до держави, в якій вони проживають. Ця свідомість для них є пріоритетною та визначальною. На жаль, декларування української національності у них часто поєднується з певними невигодами та проблемами. Тому багато членів цієї етнічної групи зрікаються своєї національності або її приховують.
13. Про результати та висновки конференції необхідно інформувати широку громадськість у країнах, в яких проживають українські національні меншини. Учасники конференції рекомендують організаторам опублікувати матеріали конференції в самостійному збірнику.
14. Конференція виконала своє завдання передусім у тому, що вказала на складність аналізованої проблематики, однак вирішення порушених питань не є в її компетенції. Проблематика національних меншин - дуже обширна, тому учасники конференції рекомендують організаторам підготувати дальші конференції на дану тему.
15. Учасники конференції високо оцінюють організаційний та фаховий рівень міжнародної наукової конференції, висловлюють подяку організаторам – СНМ – Музею української культури у Свиднику за створення відповідних умов для її успішної роботи.
Свидник, 18 червня 2011 р.
Учасники конференції
На фото Мирослава Ілюка: частина учасників конференції