Знаємо, що коли перші з Рюриковичів захопили київський стіл, мирні й працьовиті поляни твердо трималися своєї пращурівської віри, мало зважали на владу. Тим часом у княжих хоромах на Київській Горі життя йшло своїм звичаєм. У якому році і за яких обставин Святослав накинув оком на доньку Малка Любчанина – Малушу – дотепер не з’ясовано, проте знаємо, що їхній нешлюбний син Володимир "був од Малуші, улюблениці Ольжиної; [Малуша] ж була сестра Добринина". Рік народження Володимира невідомий.
Уперше його ім’я згадується в літописах 968 роком, коли: "Прийшли печеніги вперше на Руську землю. А Святослав був [тоді] у Переяславці, і заперлася Ольга з онуками своїми – Ярополком і Олегом, і Володимиром – у городі Києві". За два роки потому прийшли ходаки з Новгорода просити Святослава бути їм за князя: "Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі". На що сказав Святослав: "Аби хто до вас пішов!" І відмовилися [йти до них і] Ярополк, і Олег. І сказав Добриня: "Просіте Володимира"... І сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира".
"І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир із Добринею, вуєм своїм, до Новгорода", а Святослав, звісно, повернувся до Переяславця, бо не любо йому було в Києві жити, а в Переяславці на Дунаї, де "усі добра сходяться": паволоки, золото, вино й овочі різні, а також срібло, коні, хутро, віск, мед і челядь.
А тим часом Володимир у Новгороді відчув смак влади і потяг до жінок. Науковці та історичні джерела розходяться в тому, хто його перша дружина, Скажімо, ісландські саги та Іоакимський літопис кажуть, що першою його дружиною була варяжка Аллогія (Аурлог’я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава, хоч Іпатський і Лаврентіївський літописи говорять, що то була чешка. Припускаюся думки, що Володимир іще в Новгороді міг мати дві дружини: і варяжку, і чешку.
Найцікавіше, що перелюбство його відбувається по смерті Святослава, коли Володимир по вбивстві свого брата Ярополка захопив київський стіл. Одним заходом він силоміць бере собі за дружин – грекиню, вагітну дружину брата Ярополка (яке нахабство!) і доньку ним же вбитого полоцького князя Рогволода – Рогнідь. Батько, до речі, запитав перед тим у князівни: "Чи хочеш ти за Володимира?" На що вона промовила: "Не хочу я роззути Володимира, а Ярополка хочу". Тобто зневажливо заявила, що не бажає виходити заміж за "робичича" – сина рабині Малуші. Зрозуміло, чому брат Малуші – Добриня помстився Рогволоду: князя і його двох синів убив, а Рогнідь силоміць узяв за Володимира.
Перегодом Рогнідь страшенно набридла князю, хоч устигла народити йому чотирьох синів і двох доньок, а там, за намовою боярів, він відправив її у монастир, і стала вона черницею Анастасією. Що стосується вдови (грекині) убитого ним брата Ярополка, то у Володимировому гаремі вона народила сина Святополка, зрозуміло, від убитого брата. Крім них, у своєму гаремі Володимир мав іще двох шлюбних дружин: чехиню Малфрідь і невідому на ім’я жону-болгариню. Обоє вони вважаються княжого роду, і обоє начебто народили йому кожна по двоє синів. Цікаво, що Рогнідь і Малфрідь померли одного – 1000-го – року.
Але на чому слід загострити наразі увагу (коли мова зайшла про перелюбство), що Володимир, як і Соломон, був дуже падким до жінок. Соломон мав сімсот жон і наложниць триста, зате у Володимира було 800 наложниць і тільки, за підрахунками науковців, 7 дружин. Отже, тут цар юдейський обійшов руського князя.
Звичайно, найзагадковіше одруження Володимира відбулося з візантійською цесарівною Анною. (На цьому сходиться переважна частина істориків, як стародавніх, так і сучасних). Я, скажімо, дотримуюся думки, що падкий до жінок князь лише тому взяв облогою Корсунь, аби цесарі Василій і Костянтин таки віддали за нього їхню сестру Анну. На що вони відповіли перелюбнику-завойовнику: "Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш – не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе". Що не кажіть, а мета ловеласа не стримається ні перед чим. І Володимир охрестився спершу сам, а потім – Русь! Але діток у них не було. По смерті Анни 1011 р. уже хрещений князь-перелюбник не зупинився на досягнутому. Бере собі в дружини доньку німецького графа Куно Енінґенського (фон Енінґен), очевидно, Аделлю, яка народила йому доньку. У Володимира було ще двоє синів і одна донька від невідомих дружин, а якщо згадати його численних наложниць, то вийде княжат чимало.
Помер невситимий князь 15 липня 1015 року у своєму гостинному осідку на Берестовім, неподалік нинішньої Лаври. Кілька днів його кончину тримали в таємниці через ворожість до батька-небіжчика одного з його синів, а потім, загорнутого в килим, одвезли вночі до церкви Богородиці (Десятинна) і поховали поруч із його "визначальною" для долі Руси-України дружиною Анною. Так безславно закінчилося життя князя Володимира, що нині носить титул: і великий, і рівноапостольний... А видається мені, що таки найбільш йому пасує чин – перелюбник!