По-перше, це закритість влади.
Мешканці довідуються постфактум про те, що їхній двір, парк чи ще щось – вже не їхній. Влада звикла ставити народ перед фактом. А народ звик (пере)обирати таку владу.
По-друге, це безвідповідальність депутатів й ужгородців, які їх обрали.
Всі ці забудови відбулися і, певен, відбуватимуться у формальній відповідності з законом. Міські депутати (а не одноосібно мер) голосують за те, щоб надати землю міста якійсь фізичній чи юридичній особі. Так ось запитання: яка відповідальність тих депутатів, які у 2007 р. віддали зелену зону на пл. Б. Хмельницького під черговий недолугий супермаркет? Відповідь: ніяка. Більше того – ми навіть не знатимемо імена "героїв". Багато з них за свої труди виділили земельні ділянки й собі, а окремих з них ужгородці нещодавно переобрали. Ось вам і відповідальність.
По-третє, низька правова культура.
Цікаво, чи є у міської влади юрист. Якщо є (за штатним розкладом – повинен бути), то чи читав він/вона договір про оренду земельної ділянки на пл. Хмельницького? Якщо так, які міркування? Де правовий коментар міської влади? Інформпростір наповнений емоціями й шапкозакидацтвом, а ось чим займається, окрім отримування зарплати і споживання кави, юрист, якого утримують за рахунок міського бюджету, мені, наприклад, не відомо.
Гадаю, у активістів із захисту тієї ділянки шляхетні наміри. Повністю підтримую збереження парків, газонів, скверів і внутрішніх дворів – це ж свого роду наш життєвий простір. Але методи дивні і радше свідчать про юнацький романтизм і зневажливе ставлення до права:
(1) засадження газону деревами (і звісно ж, породою року – сакурою, символом Японії, а тепер ще й ЄЦу).
По-перше, є правила благоустрою, і ніхто не може знищувати чи саджати зелені насадження де заманеться. Може мені кортить посадити кущик бузку посередині пішохідного мосту або висадити ліс перед будинком облради?.. По-друге, саджальників сакур випередили попередні ужгородські бургомістри, віддавши ту ділянку в оренду. І тепер ніхто, окрім орендарів, не має права там проводити земельні роботи, благоустрій чи ще казна-що без дозволу орендаря, яким би не було ставлення до факту передачі частини центральної площі міста під забудову.
(2) винесення на сесію міськради проекту рішення про дострокове скасування договору оренди.
Я не знайомий із положеннями Земельного кодексу й умовами того злощасного договору, але, у принципі, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку (тобто міською радою) не допускається (ст. 31 ЗУ "Про оренду землі"). Проект рішення і саме потенційне рішення, звісно, корисні для привернення уваги громадськості до проблеми (і до осіб активістів). Але з практичного боку, гадаю, вони будуть легко оскаржені або орендарем у суді, або присутнім на сесії прокурором через порушення радою закону. Орендарю де-юре наданий захист на рівні приватної власності (ст. 27). Якщо рада прийме таке рішення, це буде ще один вияв того, що в Україні "закон, як дишло". Згадується, як Рада Європи дивувалась, коли у такий спосіб Президент України Ющенко В.А. позбавлявся неугодних суддів Конституційного Суду.
Який вихід? По-перше, обнародувати той злощасний договір оренди (а краще, усі подібні договори, бо невідомо, чи завтра щось не будуватимуть посеред пл. Ш. Петефі чи у когось на ґанку). Я про це вже попросив депутатів В. Щадея та Р. Буланова. Не маючи перед очима договору про передачу в оренду землі на пл. Хмельницького, будь-які твердження будуть спекулятивними. Але зазвичай подібні угоди оренди містять вимогу розпочати (і закінчити) будівництво об'єкту у певні терміни. Якщо цього не сталось, то можна аргументувати, що умови договору оренди порушено, і що земля, яка надана в оренду, використовується не за призначенням. Також, не відомо, чи вчасно вносилась орендна плата. Ці, а також інші моменти, є підставами, на основі яких суд може достроково розірвати ганебний договір, який уклала шановна Ужгородська міська рада. Я би подібний прецедент використав і для інших об'єктів – для прикладу, ділянки по діагоналі від пл. Б. Хмельницького, між гуртожитком УжНУ і Студентським (тепер чомусь Ротарійським) парком, де вже який рік розритий котлован, височить баштовий кран, і парканом перегороджено тротуар.
По-друге, запровадити поіменне голосування в міській раді Ужгорода. Щоб імена достойників з депутатськими мандатами, які голосують за подібні рішення, знала історія і свідомі виборці.
По-третє, громадянам, які обиратимуть наступний склад міської ради, голосувати головою, а не за політичні бренди. Нагадаю, землю на пл. Б. Хмельницького віддано міською радою, яку у 2006р. ужгородці вибрали за списками БЮТ, "Нашої України", Блоку Литвина, Партії Регіонів, "Пори" та СПУ. Чи відповідально працювали ті депутати, у т.ч. віддавши під забудову зелену зону на пл. Б. Хмельницького й інші міські землі? Чи відповідальними є ужгородці, які минулої осені, обираючи новий склад міської ради, віддавали свій голос за політичний бренд, за асоціацію місцевого списку з всеукраїнським (чи місцевим) лідером, навіть не поцікавившись, хто у тих списках, чи як вони або їхні партійні попередники голосували у минулих каденціях ради? Моя відповідь – спільна безвідповідальність виборців і їхніх законних обранців.
І наостанок. Якщо за умовами договору про оренду чи через позицію суду (бо окремі судді Ужгородського міськрайонного суду "творчо" ставляться до права) не вдасться розірвати існуючий договір, можна спробувати застосувати норму про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (ст. 31). Як я розумію, зараз йде технічна експертиза можливості розширення транспортного мосту та альтернативного будівництва пішохідного (сподіваюсь, пішохідно-велосипедного) мосту, який виходитиме саме на пл. Б. Хмельницького. Оптимізацію транспортного сполучення, як на мене, можна тлумачити як суспільну необхідність.
