Проте такі заклики у випадку русинів-українців можуть прозвучати дисонансом, оскільки впродовж довгих - щонайменше 20 років - в їх середовищі ведеться внутрішня війна – хто вони такі і якого вони роду.
Задовго до перепису у Пряшеві (2009) побачив світло світу збірник статей колективу авторів під назвою "Historická a sociokultúrna realita Rusínov na Slovensku", яку редакційно підготувала д-р Ольга Ґлосикова, д-р наук. На 31 сторінці цього збірника наведені статистичні дані про національний склад населення міжвоєнної Чехословаччини (в яку у той час входила і Підкарпатська Русь, тобто в основному теперішня Закарпатська область України) за даними перепису 1921 і 1930 років. Так, у 1921 році у всій ЧСР проживало 461 849 осіб російської, малоруської (української) національності. Відповідно у 1930 році таких було 549 169 осіб. Для уточнення наведених статистичних даних наведемо, що на території Словаччини (без Підкарпатської Русі) у 1921 році проживало 85 628 осіб нашого роду, а в 1930 році – 91 079.
Але статистичні дані не мав би ніхто спотворювати і перекручувати на смак автора статті. Для прикладу візьмемо перепис 1930 року. У графі про національний склад нашого населення ясно наведено, що йдеться про особи ruskej, maloruskej /ukrajinskej/ національності, а не русинської, як наведено у згаданому збірнику. Правилом у церкві буває не вступати рядовому священику у розгляд канонічних церковних справ, бо це свята справа найвищої церковної ієрархії. Чому ж правилом стосовно культурно-мовної і національної орієнтації нашого населення стало, що її рішає неспеціаліст-родолюб замість щонайменше Інституту мовознавства САН чи інститутів мовознавства Чехії, України, Росії, Білорусі? Та ж міжвоєнна Чехословаччина послідовно дотримувалась азів мовознавства і за цим правилом проводила і свої переписи населення. Не вина наших людей, що політичні ігри у Словацькій Республіці на початку її становлення в 1993 році принесли руйнівні наслідки для одної з найбільш лояльних національних меншин республіки - русинів-українців.
Треба нагадати, що і в період міжвоєнної республіки наші предки відвідували руські школи, співали руські пісні (в тому числі і пісню "Ой ти, козаче, з руського краю"), ходили до руської церкви, многі з них проживали у Руській Бистрій, Руській Волі над Попрадом, Руській Воловій, Руській Кайні, Руській Новій Весі, Руській Порубі, Руському, Руському Грабівці, Руському Кручові, Руському Потоці. Географічні і топонімічні назви найточніше виражають те, як насправді люди нашого роду колись називали себе. До того, зловживати цим терміном почали і росіяни, які раптом на сході Словаччини виявили "исконно русские земли".
Не вина людей нашого роду, що словаки і чехи (на відміну від поляків) не розрізняли і не розрізняють росіян від руських і людей нашого роду здебільшого називали Rusínmi, Rusnákmi. І так слідом за сусідами у потоці невпинної і прискореної асиміляції все частіше і частіше і в нас почала вживатись ця назва. А до того, наші сусіди власну термінологічну нечіткість почали переносити на хребти наших людей. І навіть зловживати нею! Тому не диво, що Союз русинів-українців Словацької Республіки, закликаючи свою членську базу записувати собі у переписі національність русинську або українську, сам може понести катастрофічні наслідки для себе. Адже, виходячи з даних перепису населення, органи державної влади Словацької Республіки зарахують людей, які запишуть себе до русинської національності, на користь Русинської оброди та їй подібних (бо в неї міцніші лікті), яка є теж лише громадським об'єднанням і ніяк не може претендувати на те, щоб її вважати представницьким органом русинів всієї республіки.
Та повернімось до статистики. За даними статистики 1930 року, до російської, малоруської /української/ національності /саме так наведено у бланку - статистичних підсумків/ присутність людей нашого роду зазначена у всіх тодішніх 78 округах Словаччини. Зрозуміло, найвищі дані наведені у східнословацьких округах. Перед веде Меджилабірецький, бо там з-поміж 20 472 жителів 15 829 записало собі російську або малоруську /українську/ національність, що становить 77,32% населення. У Снинському округу з-поміж 32 814 жителів у цій графі зазначено 20 118 громадян, тобто 61,31% населення записало собі російську або українську національність. У Стропківському округу, до якого належала і Свидниччина, з-поміж 30 099 жителів до нашої національності зголосилось 17 316 людей, тобто 57, 53%. Ще випукліші дані за Вишньосвидницьку експозитуру цього округу, де з 14 490 жителів російську, малоруську /українську/ національність записало 11 663 людей, тобто 80,49% населення. І в Бардіївському округу так зробило більше третини населення - з-поміж 39 593 жителів їх було 13 505. Не набагато відстав Старолюбовнянський округ, де з-поміж 23 205 жителів записано в цій графі 13 318 людей /27,21%/. У Сабинівському округу з-поміж 40 159 жителів росіянами або українцями записалось 6 968 людей і т.д.
А якими будуть дані після 21-го травня цього року? Це залежить від совісті кожного, хто не забув, на якій мові співала йому мати колискові пісні, до якого роду він належить своїм походженням. Все лежить від совісті – моєї, твоєї, всіх нас. Це залежить і від совісті тих, які розпоряджаються нашою долею за власними смаками і вподобаннями – за принципом дівіде ет імпера!
