Принаймні, знаю, як все почнеться. Із запаху - коли ти вранці на вулиці відчуєш її - саме на запах... Спершу - цим чуттям. Як щоразу, як щороку, не зважаючи на календарні дати і на те, що пару тижнів (а чи й з місяць тому під час відлиги) вона вже обманювала - майже таким ароматом. Але лише справжній запах весни підтвердить, що передчуття справдились – вона вже тут. А наразі маєш її МАЙЖЕ. Поруч. Але так, що не вхопити.
І знаєш, що іще зарано. І що цьогоріч календар брехатиме. І ранньої весни не буде. Але ж ні – ти хочеш зараз... Хочеш?! Та майже – маєш! Бо ти – передчуваєш її – твою чергову, але по-новому особливу весну. А передчуття нерідко бувають ще солодші. Утім, вона - лише на відстані руки.
Змерзлої руки. Цей застуджений лютий таки затримався, байдуже що найкоротший місяць. У грудні, ба навіть в січні ти не здавалася – вдягала шовкові блузки і короткі спідниці. У лютому витягла всі светри і сховала подалі дрескодові сорочки та піджаки на атласнім – такім холоднім – підкладі. Потішилася новим парфумам, але і їх лишила до кращих часів, повернувшись до давніх, випробуваних і тепліших.
У лютому не допомагали і "заклинання", зазвичай помічні. Ти ж недарма саме на початку місяця купила цю спідницю і ці панчохи. Демісезонні чобітки на високім підборі, придбані в черговий розгул морозів... В минулі сезони це допомагало. Як і кількаразові вилазки до кравчині... Цього ж разу навіть не вдалася до найбільш випробуваного – іще не придбала нову помаду...
Цей застуджений лютий... Йди-но! Ці пледи і гарячі чаї. Кіно на лептопі у ліжку. І те, що ненавидиш – спати, принаймні засинати, в шкарпетках... Лишень весна забере зайве. Стару шкіру і стару вагу. Ти знову захочеш писати довгі sms-ки. Врешті – просто писати. Наразі ж, скрутившись калачиком в цьому лютому, тихенько вичікуєш, раз по раз засинаючи. І найбільше ждеш на одне-єдине – на своє безсоння...
Безсоння, що вимотує нерви і змучує до синців під очима. Але, помножене на твоє натхнення, повертає ту тебе, котру любиш найбільше. Ту, якою буваєш лише навесні. Ні, не лише. Але точно – не в лютому. Ту, котра сама себе дивує.
Саме в передчутті весни ми спонукаємо себе до найважливіших змін. І йдеться не лише про те, що варто викинути старе, змінити стрижку, а то й колір волосся (від чого відчайдушно відговорює перукарка) і до блиску відмити все скло в хаті. Разом з першим натяком на запах весни справжня ти випручається з теплих кофтин, хусток і чобіт на хутрі. Знову сяде за кермо і змінить парфуми. Вбиратиме короткі спідниці і нарешті згадає не лише про джинси, а про панчохи під сукні. Та все це – другорядне. Навіть – як і мрія про їзду верхи. Ба навіть - як мрії про твої втечі...
Чому весна? Просто весна... У будь-яку іншу пору року оптимальним вважаєш стан організму, коли для того, аби почуватися щасливою, тобі достатньо просто виспатися. Винятком є лише весна – для того аби бути щасливою, тобі достатньо просто жити.
Бо, зізнаючись, що дещо закохана у вересень, усе ж лишень навесні ти згадуєш, що – ВСЕ МОЖЛИВО. І нехай лише тобі зрозуміло, що це насправді значить, це ж так важливо – про це пам'ятати...
Ще трошки. Зовсім небагато. Зустрінемося навесні.