В зв'язку з широким резонансом проблеми здорожчання проїзду у міському транспорті Ужгорода нами була піднята ще й інша не менш болюча проблема – проблема пенсіонерів-пільговиків. І мова зараз йтиме не лише про транспорт і перевезення, а про ставлення. Я не повторюватиму зміст матеріалу, але згадаю основний його акцент: водії маршрутних таксі грубі та нетерпимі до пенсіонерів, дітей війни та інвалідів.
І можна розмірковувати, хто тут винен, а хто ні. Можна сказати, що водії заробляють на шмат хліба для дітей, і виявитись правим. Можна сказати, що у пенсіонерів надто малі пенсії і що пільгові автобуси раз на годину можна порівняти з резерваціями для індіанців у Америці, яка гноячи корінні племена так само декламувала демократію та велику рівність народів. Можна сказати безліч слів і в кожному буде дещиця істини. Та найголовніше залишиться не сказаним – ВОНИ ХАМЛЯТЬ ЛЮДЯМ, ЯКІ НАС РОСТИЛИ І ГОДУВАЛИ, ЛЮДЯМ, ЯКІ ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ ЗАХИЩАЛИ НАШУ ЗЕМЛЮ, ЛЮДЯМ ЯКІ БУДУВАЛИ НАШІ МІСТА, ВЧИЛИ НАС, РОЗПОВІДАЛИ НАМ КАЗКИ...
Зрештою водії маршруток, навіть якщо не збираються підвозити пенсіонера, можуть бути принаймні ввічливими. Шкода, що все більше молоді не поступається місцями старшим людям та жінкам. Шкода, що дуже рідко хтось допомагає незнайомій бабусі донести клунки до оселі. Шкода, що дивацтва та витівки стареньких викликають регіт і відразу замість розуміння і співучасті. Шкода, що люди перестають бути людьми і ще й сперечаються при цьому, хто з них людяніший.
Не знаю хто виховав виродка, який виписує бабусі плацебо за 300 гривень замість ліків, хто виховав мерзенних покидьків, що обважують і обраховують підсліпуватих пенсіонерів, і хто виховав наших потворних олігархів-політиків, які знекровили державу настільки, що бомбам у Марселі живеться краще, ніж українським пенсіонерам на мінімальній пенсії. Впевнений що їх батьки не хотіли, аби з їх дітей вийшло таке...
З хвилюванням вкотре слухаю пісню Констянтина Арбеніна "Спокойной ночи, старики" і повторюю найбільш глибоку фразу: "Вы только помните – добро необратимо, и все, что сделали, вы сделали не зря". Що нам потрібно, аби змінити цю ганебну ситуацію? Почати з себе і не забувати, що є люди яким ми зобов'язані усім і кожен з нас теж колись постаріє.