Виїжджаю поїздом до Києва. Ніч починає доганяти за Мукачевом. За вікном вагона видніються гори. Вони у вечірніх сутінках здаються ще гарнішими, ніж у день. Здалеку маячать вогники. Насправді, то — світло із вікон далеких і не дуже від залізниці будинків. Із їх коминів валить дим. Я — у холодному вагоні. А хочеться бути там — у теплі, біля розпеченої печі. Як колись, у далекому дитинстві.
Повертаюся до Ужгорода. Перший сніг цієї зими доганяє мене у Львові. А далі — залізниця, що тягнеться між горами. Уже — вкритими снігом. Як це добре — ловити такі миті.