Ти можеш битися головою об стінку, не спати ночами і вигадувати найцікавіші "ключі" до сюжету, в запалі брати чудові інтерв'ю і в пориві натхнення писати текст, але все одно єдине, на що ти можеш спертися – це ЙОГО робота. Він може або помножити твою ідею на своє вміння, або – розділити на свою байдужість. Найкращий видряпаний тобою синхрон ледачий опер запоре. А справжній профі – одним словом, та що словом – жестом, поглядом, а чи то лише думкою, переданою тобі – витягне рядовий сюжет на щось вартісне.
.jpg)
Ми поважаємо а чи й любимо одне одного за будні, проведені пліч-о-пліч, за спільні усмішки, за поділені на двох спогади. А ще – за те, що нам вдавалося робити разом ТЕЛЕБАЧЕННЯ. Певно, й не зовсім таке, як ми його бачимо в професійних мріях, але... Часом в нас виходило щось справді добре. Врешті решт, ми ж облазили все місто і всю область – до закамарків, тай – поткнули носа і десь подалі. І усе це нас пов'язало назавжди...
Можна довго говорити про роботу, побудову кадру, перебивки, розкадровку, плани і звук... Але я хочу - про людей. Тих, хто за кадром. Власне, про те, що за кадром лишається. А лишаються наші взаємини.
Я готова задушити кожного з колег, хто вважає себе важливішим, розумнішим і більш потрібним телебаченню, ніж оператор. Насправді саме вони – себто, найкращі з них – набагато ліпше за ВСІХ, гаразд, майже всіх журналістів, знають – що саме слід знімати, що саме з набраних інтерв'ю піде в синхрон, і взагалі що це за сюжет і як його слід робити. Ба більше – деякі з них і могли б написати, і, повірте, незгірш... Але в них – інша робота.
Найкращий оператор – це той, з ким відчуваєте один одного спинним мозком. Мова жестів уже розроблена і працює, але найкраще – розумітися поглядом. Отут і йдеться про Операторів. Він, Оператор, – це той, хто зреагує раніше від тебе. Хто на твої слова "а треба б зняти оте" мигне – уже зняв, а ще й оте і тамте... Він припиняє писати інтерв'ю за секунду до того, як подаси про це знак. Він зніме так, що, побачивши відео, ти бачитимеш сюжет і швиденько й натхненно його напишеш...
Оператор... Як на кільканадцятому році шлюбу, ви розумієте одне одного не з півслова, а з півпогляду. Він збагне ледь не раніше за тебе, кого з героїв події ти захочеш витягти на інтерв'ю. Ба навіть - на чому зробиш акцент, хоч ти й сама, мабуть, цього ще не вирішила.
Він тягне твою торбу зі столичного вокзалу в метро, хоча сам крім своєї сумки має ще штатив і камеру. Так, він не дозволяє тобі носити штатива. Але знає, що його можна залишити біля тебе, не оглядаючись.
Він носить твоє дзеркальце у своїй кишені. У довгих автобусних подорожах ви по черзі спите на плечі один одного, ти вкриваєш ноги його курткою... Він пальцями причісує тебе перед стендапами і каже, чи слід напудритись або підмалювати губи. Якщо ви пишете підводки, він поправить тобі шарфа або коміра. Хм, стендапи і підводки – це добряча окрема історія, скільки сміху ми один одному подарували!..
Ти возиш його закордонний паспорт у себе в сумці, а часом - ще й рушник, шкарпетки і зубну щітку. І належиш до кількох людей у світі, які знають не тільки точну дату його народження, але й по-батькові. Він – єдиний мужчина, чий телефон ти продиктуєш і сколошкана о третій ранку. Так, він ще й єдиний, кого у тебе не виникає бажання одразу вбити після того, як телефонує тобі в суботу о 7-ій...
Ти, своєю чергою, – єдина, крім його мами, жінка, котра на гостині візьме бутерброд чи тістечко спершу для нього, а лише відтак – для себе. І це не тільки тому, що ти добре засвоїла тезу "добрий оператор – ситий оператор". Його право на перекур ти охороняєш ретельніше за будь-яке інше, закріплене у Конституції. Він знає, яку каву тобі слід замовляти, а ти - якому сорту пива він віддає перевагу і, звісно, які саме цигарки курить.
Ви разом "виховуєте" героїв та спільно відшиваєте набридливих. У вас розроблені способи пришвидшувати робочі процеси і уникати зайвих гостин. А відтак самі, у тісному колі, змоклі від гуцульського дощу п'єте горілку у холодному номері готелю в селі на Рахівщині. У Львові ви п'єте пиво, сидячи просто на бордюрі близь Арсеналу. У нічному Тячеві ви п'єте не надто добрий коньяк, а тим часом службовій машині на стоянці на центральній площі відкрили багажник... Слава Богу, там не було камери – камеру він носить завжди з собою... У нічному автобусі з далекої дороги ви п'єте вино, наливаючи прямо в сумці і стиха сміючись...
.jpg)
Ви ділитеся яблуками, бутербродами, пляшкою пива і останньою цигаркою. Він шукає аптеку аби купити ліки для тебе. Ти на вокзалі вибігаєш по сигарети для нього.
Часом тобі здається, що ти знаєш про нього більше, ніж його дівчина. Принаймні, лише ти точно знаєш, де він ночував – адже забиратимеш його вранці, перед тим завбачливо розбудивши дзвінком. Ба більше – як зі "своїм хлопцем" він, не надто добираючи виразів, обговорює з тобою дівчат, що трапляються вам дорогою.
У відрядженні ви можете ночувати в одному номері. Ви можете сидіти на однім стільці. Або годинами - на одній верхній полиці в потязі, і розмовляти. І, звісно, ви вб"єте кожного, хто наважиться про це не те що масно пожартувати, а взагалі – щось "не те" подумати. Бо це більше ніж друг і навіть більше ніж колега – це оператор...
Телебачення – це наркотик. Не я це сказала і не я одна це визнаю. ТБ – це така собі спресована реальність, і воно щільно пов"язує людей. Ви не просто працюєте разом – ви цим живете. Під час зйомки на велелюдній події ти тримаєш його спину. Він - за руку веде через площу. Стоячи на вулиці, ти можеш дозволити собі покласти голову йому на плече. А у лікарні після відвідин палати полишених дітей, коли ти сховаєшся у коридорному куточку, навпаки, не підставить плече для сліз – просто затулить тебе собою...
Оператори... Коли я з відчайдушною ностальгією згадуватиму про роботу на телебаченні, перше, що я згадаю - це наше спільне... Адже ТБ робиться тільки з вами. І усе, про що йшлося – це те, що справді за кадром. В кадр потрапляє – ваша робота. Точніше, її міцний концентрат. І саме оце ті люди, які з "іншого" боку - глядачі - можуть бачити. А от оператора найчастіше – ні. Але саме він – людина з камерою – і є телебаченням.
А, так, зважте: він – не один. Це – збірний образ (і навіть – дещо домріяний ;)). На нашій студії, на відміну від корпунктів загальнонаціональних каналів, нема оператора, "закріпленого" за журналістом, нема "тандемів". Ми працюємо з усіма. І майже всіх із них вважаємо кращими. Деякі з них уже роки працюють з іншими - пішли на інші канали, а то й на іншу роботу... Та десь, як не в архівах, то – що головне! – у пам"яті – лишається привід для теплої усмішки – наша спільна робота і наші спільні будні. Ми не завжди телефонуємо одні одним на свята. Але особисто я завжди рада бачити їх – тих, хто за кадром.
.jpg)
Опери! Вибачте за невиставлені касети, за переплутані мікрофонні дроти (ви жартуєте, що на "нашій журналістиці" нас, певно, спеціально цього вчать). За те, що часом не знаємо, чого ми хочемо і як це бачимо. За те, що погано плануємо і часто змінюємо рішення. За те, що неправильно тримаємо мікрофон і ліземо головою в кадр. За роздратованість. За надто високі вимоги, які ви не можете задовольнити через погану техніку. Звісно, за нашу одвічну "пунктуальність"...
Хлопці, я Вас люблю! Юрко, Юро, Бейло, Вікторе, Іштване, Валеро, Миколо, Романе... Володимире Федоровичу, Іване Емеріховичу, Вас це теж стосується! Наталко... Тебе, звісно, також... Власне, дівчина-оператор – це дещо інша історія, але з не меншою ніжністю і любов'ю... Саме ви показуєте іншим – місто, край, його людей, врешті – світ... Ви знаєте, я не надто люблю такі фрази, але справді багато хто дивиться і бачить (!) вашими очима. Нехай ваш погляд буде чистим! Рідні мої, побачимося. І - побачимо. Дещо добре – й через об'єктив. Зі святом!
P.S. дещо з цього настрою я мала намір викласти до Дня журналіста, обурена тим, що часто забувають вітати операторів, віддаючи перевагу редактурі. Але не склалося. Склалося - до Всесвітнього дня телебачення. Вітаю, колеги! Журналісти, ведучі, диктори, редактори, режисери, монтажники, асистенти, звукорежисери, техніки, освітлювачі, адміністратори, водії... І, звісно, оператори!