Спочатку машина жила всередині — сито, ззовні скромно. Держава з попом зустрічалася на пустирі. Піп приносив магнітні записи сповідей мирян, держава платила червонцями і баночками ікри. "І чш-ш-ш-ш – "релігія опіум для народу", і ми один одного не знаємо".
Настала "свобода", 1000-річчя хрещення Русі, вихід із підпілля... Перші жигулі у попів, перші іномарки. Згодом їх стало дути і роздувати... як машини, так і попів. Повалили миряни-прихожани, пожертви перших кооператорів, других рекетирів, третіх депутатів, четвертих, п'ятих... Храми золотоверхі, бані, віники, "метьолки", "Вєнєчкі". Протектори шин з візерунком босих ніг Христа...
А як вдало можна під'їхати до виборчого штабу? Хоча тут покривили, скоріше штаб на колесах, не менш дутих, підкатить: не бажаєте допомоги для храмика, на дзвоники може гроші потрібні? Нам би кандидатику благословення вашого, для партійки слова натхненного... Вашій машині, батюшка, тюнінг не завадить.
І вже двадцятка у русі, вже прихожани у єдиному пориві (йдеться ж "про церкву") агітують, голосують... Тому піп і машина — речі не роздільні, як піп і система, піп і контора, піп і світ, піп і піпл... Ану розійдись — піп їде, справжній, канонічний, істинний...
Пі-і-і-і-піп! — їде піп!