Имейте в виду, что если меня за кого-то из вас будут ругать в Киеве,
то я из вас буду сдирать три шкуры.
Поэтому, лучше давайте так, чтоб меня никто не ругал за то,
что кто-то из вас что-то не доработал
Едуард Матвійчук
Про Едуарда Матвійчука пересічний українець навряд чи чув. Цей виходець із Закарпаття запам'ятався землякам хіба тим, що вперше пройшовши до парламенту у 2002 році за списком "Нашої України", через рік перебіг до Партії регіонів. В Ужгороді з постаттю колишнього вчителя фізики в Ясінях та інспектора митниці в Чопі асоціюють чи не єдину російськомовну газету "Європа-центр", у якій він недовгий час значився шеф-редактором. Газета тримається в основному на передруках з інтернету і нині цілком відійшла на маргінес. Також з його іменем пов'язують торговий центр "Люксор", який приліпився до будови критого зеленого ринку в Ужгороді і, на думку мистецтвознавців, остаточно спаплюжив вигляд головної історичної площі. Матвійчук також побував у ранзі президента ФК "Верховина". Ото, мабуть, усі відомі діяння нардепа Верховної Ради з восьмирічним стажем.
Цю загалом непримітну особу Віктор Янукович призначив 18 березня 2010 року головою держадміністрації Одещини, найбільшої області в Україні, рівною за площею Республіці Молдова. Чому? За які заслуги? Ситуацію прояснило те, що Едуард Матвійчук відповідав за результат президентських виборів на Одещині. Є результат – є посада. Цікаво, що ще за день до призначення всі пророкували таке відповідальне місце в стратегічно важливому регіоні відомому одеському політику, "литвинівцю" Сергієві Гриневецькому. Однак, як подейкують, на аудієнції в Януковича Гриневецький дозволив собі надто самостійне мислення, і наступного ранку одеським "губернатором" став Едуард Матвійчук.
Для Одеси це був не менший шок: тут існує доволі сильний місцевий патріотизм і бути під керівництвом "чужака" не люблять так само, як і на Закарпатті. Тим паче, "западенця", хоча Матвійчук відразу кинувся спростовувати свою "українськість". Приміром, перед 9 травня він висунув вимогу до мерії Одеси вивісити у місті червоні прапори, що зустріло спротив заступниці мера міста Тетяни Фідірко, як також міськради, котра стала на захист державного стяга. Уже за тиждень свого управління Матвійчук видав розпорядження, за яким Одеська обласна адміністрація повинна вийти зі складу співзасновників газети "Чорноморські новини", що означало одне – припинити частку свого фінансування. А це значить – приректи газету, якщо не на моментальну смерть, то на повільне згасання.
Із сокирою на "Чорноморку"
І тут слід сказати, чим є "Чорноморські новини" ( в народі – "Чорноморка") для Одещини. Це найстаріша газета регіону, якій вже перевалило за 90 років і котра пережила різні етапи в своїй довгій історії. Так, у 1937 році було розстріляно трьох її редакторів, але газета все одно виходила. Видання друкувалася й під час війни, за що було нагороджене медаллю "За оборону Одеси". Десять журналістів "Чорноморки" загинуло на фронті. Завжди "Чорноморські новини" були державною газетою і завжди – україномовною. По суті, це був голос української громади в переважно російськомовній Одесі. Другим співзасновником "Чорноморки" є трудовий колектив редакції.
"Чорноморка" отримувала певні дотації (не казна-які великі) з обласного бюджету. Так само, як і російськомовні "Одесские известия", болгаромовна "Роден край", молдавомовний "Лучаферул", грецький "Одіссос" чи "Армянский вестник". Едуард Матвійчук з цього списку викреслив тільки єдину обласну україномовну газету. Мовляв, треба економити бюджетні кошти. При цьому "Одесским известиям" цьогоріч дотацію збільшили на 1,05 мільйона (до 4,33 мільйона гривень) тоді як "Чорноморка" претендувала лише на 820 тисяч. За переписом 2001 року українську мову рідною визнав 61% жителів Одеської області. Північ Одещини – всуціль українська. Не рахуватися з цими фактами – ознака політичної сліпоти.
Без сумніву, рішення Едуарда Матвійчука має зовсім не економічне підґрунтя. Це абсолютно антиукраїнський, цинічний і викличний жест нового "губернатора". Мовляв, всі можуть мати дотації з обласного бюджету, окрім україномовної газети. Едуард Матвійчук у своїй антиукраїнськості йде ще далі. На всіх нарадах, публічних зустрічах (у тому числі прес-конференціях) він принципово спілкується винятково російською мовою. У серпні на нараді щодо мінімізації пожеж, запитавши підлеглого Степана Возненка, що робиться для заборони спалення стерні і нічого переконливого не почувши, відрізав: "Встал, и кругом вон!"
Відмиваючи "тавро"
Матвійчук наче хоче змити з себе тавро уродженця Західної України, демонструючи антиукраїнськість, якої не дозволяв собі жоден керівник Одещини до нього. До виборів колишній учитель фізики в Закарпатській Гуцульщині пообіцяв зробити російську мову в Одеській області "регіональною". І "начхати", що мовне питання не належить до компетенції голови облдержадміністрації. Головне: прокукурікати перед виборами чергове антиукраїнське гасло. Критично про дії нового "губернатора" Одещини написано вже чимало всеукраїнською пресою. Нікому не зрозумілий його антиукраїнський запал.
Не дивно, що Національна спілка журналістів України внесла Едуарда Матвійчука в десятку найбільших душителів української журналістики. Повний парадокс полягає в тому, що він сам є членом тієї самої Національної спілки журналістів! На особисте звернення до нього голови Спілки Ігоря Лубченка він, ясна річ, не відреагував.
Проте, виявляється, колишній перебіжчик із "Нашої України" пресу таки любить. У газеті міської організації Партії регіонів "Региональный вестник", у номері за 4 серпня красувалося аж вісім (!) зображень Едуарда Матвійчука. Вісім фото на шістнадцяти сторінках: подібного не дозволяли собі партійні бонзи навіть в комуністичні часи!
На одному з розворотів цього номера у всіх без винятку дванадцяти інформаціях йшлося про "боже знамення" – діяльність обласного керівника Партії регіонів. Читаєш і не віриш своїм очам: Едуард Матвійчук "прізвал", Едуард Матвійчук "заявіл", Едуард Матвійчук "обратілся", Едуард Матвійчук "виразіл"... І так далі у схожому пафосно-канцелярському стилі. Не дивно, що в Одесі новоспеченого "губернатора" називають вже "гауляйтером" Одещини або "Матвєєм Піарчуком".
А поміж тим великий захисник російської мови може стати другим українським "проффесором". Якось у телеінтерв'ю чиновник розмірковував, зокрема, про виховну роль патріотичної поезії радянської доби. Розповідав, що його улюбленим поетом є Роберт Рождєственскій і цитував вірш "Жди меня", щиро вірячи, що він належить перу цього автора. (Хоча цей хрестоматійний твір шкільної програми написав Костянтин Сімонов).
Ще гірші знання Едуарда Матвійчука російської мови, яку він так палко взявся захищати невідомо від чого – в Одесі їй точно нічого не загрожує. Увесь Інтернет облетів особистий запис Едуарда Матвійчука у книзі почесних гостей однієї з одеських шкіл, де він примудрився в одному реченні зробити кілька грубих помилок. Причому рівня перших класів. Зокрема, у словах "нашых" і "жыть" після "ж" і "ш" замість російського "и" він написав "ы". Ото дав напуття школярам! А його прес-служба, вочевидь така ж "грамотна", сфотографувала те "мудре" побажання з особистим підписом "боса" та оприлюднила світлину на офіційному сайті ОДА.
Ільф, Петров, Бабель, Паустовський, Катаєв, певно, перевертаються у могилах. А дотепники відразу перехрестили Матвійчука в "губернатора ЖЫ ШЫ".
Прикро, що з цією людиною одесити тепер асоціюють Закарпаття. Край національної толерантності і тисячолітньої традиції плекання свого українства навіть в умовах чужоземного панування.