ТАРАС ГРІЗНО ОГЛЯНУВСЯ
Якщо Вірі Павлівні від Чернишевського снилися чотири сни про світле майбутнє, про звільнення від рабства, то Вірі Павлівні від Балажа сниться п'ятий сон - блакитний, про можливість індивідуального щастя під крилом біло-синього птаха, який на грудях жовто-блакитних в'є своє на всі сторони кольорове гніздо.
Новий директор Виноградівської міської ЗОШ № 1 Балаж Віра Павлівна відмовила районній партійній організації РУХу в проведенні передвиборчої конференції. Напевно таке сталося вперше за часів НЕЗАЛЕЖНОСТІ, бо до цього вони там проводилися, як то кажуть – без питань. А те : що ШКОЛА ПОВИННА БУТИ ДАЛЕКОЮ ВІД ПОЛІТИКИ, виглядає просто смішним. Ви просто уявіть собі, що Віра Павлівна це сказала в очі не Михайлу Лісіцкі, а Сергію Рішко. Посміялися? Пішли далі... А далі цікаві перспективи українства у місті. Всім відомо, що перша школа (як би там не було), являється у Виноградові цитаделлю УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ. Ну приблизно, як міська школа № 3 – УГОРСЬКОГО. Білий дім, що по визначенню повинен бути ДЕРЖАНИЦЬКИМ ДОМОМ, як і кожен білий дім в Україні, не хочеться назвати розбійницьким вертепом, але сказати що це ВІН (ДУХ), кнопка комп'ютера не піднімається, скоріше ВОНО (незрозуміло що), тому панування блакитних, в даний час, як ніколи симптоматичнt. Що ж до пані Віри, - чи вона не боїться, що за тих тенденцій (якщо вони розвиватимуться), Шевченко з Духновичем (перед першою школою) просто підуть з постаментів??? А позаяк це уявити собі так само важко, як те, що з постаменту перед школою № 3 скотиться голова Бейли Бартока, то скоріше сни Віри Павлівни призупиняться, і вона піде їх снити в інше місце. Ну так само, як у свій час з білого дому пішов її чоловік Антон Балаж. Можливості ж КОНТОРИ не безмежні.
Євген Юпін: "ХТО ГРОШІ БЕРЕ, ТОЙ УКРАЇНУ ПРОДАЄ"
На днях в місті зустріли Євгена Васильовича Юпіна, неодноразового депутата міської та районної рад, колишнього начальника комунальної служби і просто відомого громадянина та патріота міста. Євген Васильович уже на пенсії, але уважно слідкує за подіями в країні, світі та у рідному місті.
- Володимире Івановичу, знаєш, іноді просто мовчати вже не можу.
- То говоріть, полегшає.
- Я відкрито скажу і навіть прізвище назву, бо вже терпіти цього сил нема. Тобі відомо, що ми традиційно з друзями, такими ж пенсіонерами як я, о 9 ранку звикли пити каву в Кооператорі. Там обмінюємося думками, обговорюємо події. Іноді до нас підходить п. Барничко. Ну ти його знаєш, який колись в РЕМі серед начальників ходив, а потім, після деяких подій, понизився і зараз працює диспетчером. Ото він недавно підходить і починає: Янукович такий, Янукович сякий, ціни піднімає, з газом людей обманув. І ми тут прямо всі не витримали: та ти ж на нього працював, ти ж нам хвалився, як тобі тисяча гривень перепала на минулих виборах, бо людей організовував для голосування за Януковича. А зараз смієш нам тут розповідати?! Ми ж тобі і таким, як ти, повинні зараз дякувати! Чи ти тоді не розумів, хто такі Регіони? Із-за таких, як Барничко, Володимире Івановичу, ми й маємо таку владу. Чи я не правий? Це ж ми себе продаємо, а потім хочемо, щоб добре було. То він як побачив, що товариство так налаштовано, пішов від нас, навіть кави не допив. Хтось може скаже, що то не файно про чоловіка писати, прізвище називати, а я скажу, що під цим "не файно" всякі підлості і творяться. Правильно в "Чорній Горі" було написано про "маленьких людей". Вони собі гроші заробляють, життя влаштовують, а народ терпить, ніяк з того болота не вилізе. Тому я так скажу – хто гроші бере, той Україну продає. Зараз питання тільки так стоїть.