У минулу суботу офіційно стартувала кампанія виборів у місцеву владу. Те, що прийняті нововведення – маразм чистої води, доводити не треба. А як ще назвати систему, за якою людина, яка хоче потрапити, наприклад, в міську раду, позбавилась права робити це самостійно і мусить шукати підтримки якоїсь партії?
Вчора ж, тобто буквально через день після старту, я особисто пересвідчився у характері майбутньої кампанії. До мене підійшов такий собі дядько (зовсім незнайомий), обмовились парою слів, і він швидко перейшов до головного – запропонував проголосувати за кандидата в мери Берегова (скажемо так, наразі непрохідного). Не за так, а за 150 гривень, які я отримаю після належного виконання обов'язків виборця. Списки потенційних „голосувальників" вже складаються, тож треба швидше давати згоду й залишати свої координати. Сказавши, що загалом я ще не визначився, кого б волів бачити в кріслі міського голови, покинув агітатора і пішов рахувати.
Населення Берегова – 27 тисяч. Значить, виборців тисяч так 20 (треба поцікавитись про точніші дані). Аби перемогти впевнено, слід набрати половину голосів + 1. Візьмемо 10.001 голос, та помножимо на 150 гривень. Півтора мільйони гривень плюс оті самі 150. В доларах виходить 187.518 (ну курс туди-сюди). За такі гроші в Берегові можна купити 7-8 двокімнатних квартир. Чи варті вони Великого Куша під назвою „мер міста"? Думаю, ще й як. Висновок – ставки роститимуть. Аукціон під назвою „Купую місто" розпочинається. Хто дасть більше?