Заради цього ужгородський міський голова С.Ратушняк навіть покинув примерійну територію на площі Поштовій і долучився до обласного здвигу перед ненависною йому ще донедавна будівлею ОДА, де разом з "губернатором" О.Ледидою та спікером облради М.Кічковським вішав синьо-жовту фану на флагшток. Такий собі ображчик публічної любові публічних людей до національного символу. Щоправда, простого народу на площі Народній у той час було явно замало. Та що там простий народ – навіть членів керівних родин, котрі побажали б долучитися до цієї патріотичної акції, там не було.
В американців також є День державного стягу, проте я жодного разу не чув, аби їхній президент, держсекретар чи губернатор якогось штату цього дня капчали до флагштока державний стяг у присутності фото- і відеорепортерів і щоб потім це показували у телехроніці. Зате я на власні очі бачив, як у Канзас-Сіті, Сент-Луїсі чи Ліс Самметі рядові американці щоранку піднімають смугасте полотнище біля своїх власних котеджів. Напевно, тому, що у них головні функції державних чиновників – не помпезно раз на рік прапори вішати, не урочисто стрічки перерізати, не гордовито носити куплені за державний кошт квіти до пам'ятників, а створювати своїм громадянам такі умови життя, аби кожен член суспільства демонстрував повагу до символів своєї країни сам, без усякого примусу, за велінням серця, за покликом сумління, з гордості за власну державу, з почуття громадянського обов'язку. І не раз на рік, а щодня. І так – впродовж 200 років. В Україні ж влада, незважаючи на 19 років незалежності, і надалі живе за подвійними стандартами. Сама сповідує закоренілі совковські принципи та нав'язує їх суспільству. Напевно, саме тому як на будинку "губернатора" О.Ледиди у Барвінку, так і на будинку ужгородського мера на вулиці Вінничній Державний прапор у ці святкові дні так і не майорів...