Кілька днів нинішнім заморочливо спекотним літом ховався на дачі. Для нудної ремонтної справи закортілося певного звукового фону. Враз віднайшовся забутий радіоприймач-інвалід. Випала йому нелегка доля – увесь покалічений, з розбитим корпусом та випущеними назовні дротяними кишками. Одначе, гудів, сигіняко, міцним голосом, як у далекі часи власної молодості. Мав хибу – трудненько було віднаходити і фіксувати напевно бажану частоту звукових хвиль. Тому доводилося крутити щоразу ручку настроювання, щоб вивудити потрібну FM-станцію. З цієї мороки дався невтішний висновок: дарма, що десь поруч ще чутно Європу (словацькі та угорські станції), та все ж переважний звуковий контент виказував, наче перебуваємо ми геть за лінією Східного фронту у триваючій на нашій території війні світової попси. Натренувавшись, знаходив безпомильно у звуковому свавіллі притомну хвилю – це виказувала свою присутність місцева станція "Тиса-ФМ", що вела затяті бойові дії у своєму партизанському неформаті.
Трохи про гостей. Завітали минулого літа до нас в Ужгород поважні "місіонери" – Юрій Шевчук з "ДДТ" у компанії з московським попом (чи то дияконом?) Кураєвим. Понаїхали гуртом, щоб настановити недолугих і темних малоросів у істинну та канонічно правильно віру. Гастролери пробіглися тоді з концертним туром усією Україною. Одно лиш спало на думку: цьому попсуватому вчинку може й порадів би Юрків батько-каґебіст, що колись давно гнав сина геть із рідного дому за "непотребные занятия" рок-музикою.
У розпалі нинішнього спекотного липня уся ця попса зайшла другим колом (цей раз без Шевчука). Транслювалося гіньйольне дійство в прямому етері на УТ-1. Хто пропустив – багато втратив. Признаюся, що видів тільки початок. Цього – достатньо. Розгорнута сцена в київському парку. В оточенні глибоко ешелонованої міліцейської охорони, зусібіч відгороджені од навколишнього світу очманілі та знуджені "правильні" глядачі, яких невідомо як зігнали на файний концерт. Тим, справді-бо зовсім кондовим провінціалам (тут наче постаралися сільські батюшки з української глибинки), не стало охоти та жодних діл до всіх тих музичних розваг, що неслися з літньої естради. Отак разом склалася викінчена пародія – "концерт смерті на тимчасово окупованій території", якщо вже вільно скористатися радянським футбольним міфом-легендою.
...А що, коли Той, наверху, так само чутливо вслухається в увесь цей сумбур і хаос, який вивергаємо ми назовні? Кажуть, Він милосердний. То ж нам таки простяться усі звукові прогрішення?..