Але сон і сни - це тема окрема. Хочеться насолодитися цією спекотливою літньою темрявою. Коли напружене, стомлене місто випустило усіх, що ще лишилися, соловейків і вони просто розривають тишу. І слухати їх можна вічність. Вибачте.мушу почути...
повернулась
Вночі місто і пахне інакше. Залізницею, яка в щасливу дорогу відправила стрімкий потяг. Прохолодою, що обожнює темряву і мене. Травою, яку нарешті скосили, але приберуть лише через місяць. А ще борщем, що тихо скипає на плиті. Чуєте? Все так уповільнено. Навіть музика з динаміків проситься на волю лише романтично сонлива. У дитинстві я любила рахувати зорі і їх - вигаданореальних - збирати у долоні. На щастя. На щастя місця під моїм Місяцем вистачить усім, бо ніч довга, як дорога. Принаймні, так здається. І в це хочеться вірити. Як і у фарт падаючої зірки.
Уже друга. А от сном не пахне. І ми його ще не кличемо. Для цього є ранок. Головне - тісно закрити фіранки і жалюзі на балконі. Щоб сонячні промінці не проникли у наше "темне" царство.
У мене ще багато планів на цю ніч.
Моя подруга так само дружить з ніччю. Та має з нею свої рахунки. Вона її любить, практично, як я, але і злиться не менше. Бути відвертою - злиться швидше її чоловік, який змушений засинати в самотньому ліжку. А подружка тим часом в полоні тиші гортає блакитні сторінки нету або у кріслі вкотре перечитує захопливий детектив. У кожного ніч своя. І право на рандеву з нею теж.
Майже третя. Соловейко на дереві під вікном непомітно заснув. Клично позіхає поруч чоловік - усе продуктивно. В обох.
Гайда спати. завтра буде ще одна чарівна ніч!
Будь-ласка, раніше 10-ї не турбувати!
Солодких снів, дорогі мої побратими)