Все ж, напередодні дня журналіста я якось "жирніше", ніж зазвичай замислився над цим висловом. Одразу в уяві постає та ж Правда як дівчина чи жінка у чому мати народила. Вона зваблива, видно всі її принади й недоліки. Хтось би з нею позагравав, хтось би навіть - заночував, а хтось, можливо, - прожив кілька днів, місяців, років. Але жити лише з Правдою важко. Навіть якщо колись, будучи ще малими і безгрішними ми по вуха в неї закохувалися, то з кожним роком повноліття, десь у житті доводилося їй зраджувати. Хтось просто жінці скаже, що був не на пиві, а мав дуже важливу зустріч, а хтось скаже, що не знає, хто пограбував, чи вбив його сусіда, добре знаючи всю правду. Хто зрадив один раз, зрадить і третій і десятий. Так влаштоване життя. Проте, іноді, переступаючи через любов до красивої голої правди, ми можемо не лише нашкодити, а свідомо вберегти себе й навколишніх від тієї ж Правди. Так, вона буває не лише красива, але й страшна, а іноді - смертельно страшна. Журналіст, сам вляпався у те, що має найтепліші стосунки з цією милою дамою пПравдою. Щоправда, йому інколи доводиться її одягати, аби не відлякувати читача, слухача чи глядача, або просто щоб його не шокувати. Все ж гола правда - красивіша. Але, на жаль, як нещодавно сказав один відомий ужгородець, вона слабо конвертується у грошові одиниці.
