Який це кайф жити на Закарпатті, де вперше на Україні почали споживати цей напій. У нас з’являються нові кав’ярні, ти заходиш туди і відчуваєш аромати різних сортів арабіки, ти чуєш як мелють зерна, цей п’янкий аромат одурманює тебе! Я не розумію тих, хто не любить каву...
У питанні кави я цілком підтримую Наполеона. Він казав, що ладен терпіти будь-який біль від кави, але не відмовиться від неї. Як шкода, що я не можу випити більше двох чашок еспресо на день! А так хочеться. Ці сорти — “марагоджип”, “айріш”, “індія”, “баварський шоколад” — обожнюю каву! За хорошу каву можна заплатити в Ужгороді — 6 гривень, у нашій столиці, припустімо — 20 гривень. У Берліні кава вартує до 3 євро і ти готовий викласти ці гроші, бо кава це щось. Чи, може, просто залежність? Але приємна залежність!
У кав’ярні “Дасторія” навіть можна випити чашечку кави за 53 гривні. Та думаю, воно того не варто. А наш “Меделін” — це, як місце зустрічі, місце зустрічі за кавою! Хоча, кава, на жаль, там трішки вже не та, що раніше.
Тепер щоранку ходжу до “Тотему” на проспекті. І ця кав’ярня вже для мене як дім. Там постійно збираються одні й ті самі люди, офіціантки тебе вже знають. Вони не лише приготують Тобі якусь ексклюзивну кавусю, а й поспілкуються з тобою. Це так добре вранці пити каву, насолоджуватися цим напоєм, згадувати приємне минуле і думати про приємне майбутнє. І тут усі свої, їх усіх — абсолютно незнайомих і різних людей об’єднала кава!
У нас, на Закарпатт,і кава найкраща. Навіть мої знайомі львів’яни погоджуються зі старим єврейським прислів’ям: “Львів славиться кав‘ярнями, а Ужгород — кавою”.
Якби у нас відкрилася хоча би одна кав’ярня на кшталт львівської, то поєднання найкращої арабіки з відповідним інтер’єром кав’ярні... У львівських кав’ярнях і справді щось є, там неймовірно затишно, якось по-європейськи... Я хочу, щоб і в Ужгороді було щось подібне! Це моя мрія!