Шарикових до влади приводять сліпі кошенята

Якою була реакція на публікацію міських чиновників – здогадатися не важко. Спочатку вони зробили вигляд, що ніби й не читали статтю, потім вустами тодішнього першого заступника міського голови Володимира Бобкова висловили гнів та обурення, як це, мовляв, якийсь там журналіст насмілився зауважувати їх величності, де і які дороги в Ужгороді мають бути. ФЕСТ ще двічі поспіль вертався до тієї теми. І ви знаєте – спрацювало! За якийсь час це перехрестя розширили, додали ще одну полосу, встановили двосекційний світлофор і тепер там ось уже кілька літ поспіль - жодних корків. Нині можна тільки подякувати міській владі за те, що тоді дослухалася доречної поради і зробила конкретну справу для зручності городян.

Чому я згадав історію кількалітньої давності? Та тому, що днями вона повторилася майже на 100 відсотків. Два тижні тому ФЕСТ зауважив посадовцям, які мали б дбати за грамотну організацію автомобільного руху у місті, що корок біля залізничного вокзалу, який виникає по кілька разів на день і часом його розміри сягають від того ж вокзалу і аж до готелю „Закарпаття”, є наслідком того, що таксисти перетворили одну з полос дороги на парковку, застопоривши тим самим рух. Так, їм теж треба місце для очікування пасажирів, але ж його є достатньо біля самого вокзалу, а проїжджу частину площі Кирпи треба б звільнити для безперешкодного проїзду автотранспорту, який рухається у бік вулиць Анкудінова та Гагаріна.

 

 

Зрештою, міські чиновники й самі, без усяких газетних акцентів, мали б звернути увагу на цю проблему. Але часи Еміла Поповича, коли чиновники ходили містом не щоб себе показати, а міські проблеми побачити на власні очі та відчути ситуацію з середини – давно минули. Бо який зиск С.Ратушняку чи його заступникам (дорогу, наразі, ще не можна продати під забудову), а користь городянам з того, що вони потраплять у корок, чи їхній автомобіль в’їде у відкритий люк чи вибоїну посеред дороги? Усі й так уже звикли, що жити треба так, як це дозволяє влада: міська, обласна, столична. Кому щось не подобається – удушать. Як булгаковський Шариков душив котів.

 

Словом, після публікації статті у газеті пішов сарака журналіст по інстанціях. У ДАІ проблему визнали і що можуть – зроблять. А можуть вони лише одно – встановити знак, який забороняє у цьому місці зупинку. Це вирішить проблему тільки на половину, бо таксистам таки треба десь мати місце для очікування. Верховним арбітром у цій ситуації мала б бути мерія, адже вона повинна дбати про гармонійне поєднання інтересів усіх зацікавлених сторін. Що з цього приводу думає міська влада журналіст ФЕСТу подався поговорити із заступником міського голови Миколою Адамовським. Та ба, чиновницька держиморда настільки знахабніла, що спілкуватися з журналістом не забажала взагалі. У цивілізованій країні такий поступок чиновника спричинив би потужний суспільний резонанс та призвів до його неминучої відставки, бо мова йде не про інтереси однієї людини, а міської громади, та й закон на боці журналіста. Але яку вагу у нас має закон, коли кожна чиновницька попка знає, вона у цій країні є персоною нон-грата, а суспільний загал ладен загрібати сміття виключно чужими руками? І так буде доти, доки не перестанемо бути сліпими кошенятами, які бездумно і приречено голосують за шарикових, бобикових, рексів та інших тарків, а потім дивуються, що місто-сад перетворилося на пессю буду.

 

Як там у Павла Чучки-молодшого:

 

 

То ипен про наше славне місто у центрі Європи.