Мовляв, навіщо ходити на пари, вчитися, відвідувати бібліотеки, читати книжки, писати конспекти, словом, займатися всім тим, чим, по ідеї, мають займатися студенти, якщо викладачі-негідники (це я так м'яко — студенти, як правило, мають для викладачів міцніші словечка) все одно вимагатимуть хабара в доларах. І будь ти хоч новим Енштейном, “препод”, злий за недотримання якоїсь суми, тебе завалить.
... Колись (11 років минуло) мій класний керівник вбивав мені й однокласникам в голови: люди, не ведіться ви на ці розповіді про те, що до вузу неможливо вступити без хабара! Як правило, говорять це (вішають локшину на вуха вам і вашим батькам) аферисти, які навіть не спробують за вас з кимось домовлятися. Вступиш до універу — вони залишать собі “гонорар”. Не вступиш — ну скажуть, що не вдалося й повернуть гроші. Звісно ж ми класному не повірили, і лише з часом виявилося, що хай не на сто відсотків, але він був правий.
Розкажу про себе. Я не був хорошим студентом. Ні. З початку третього курсу я пішов працювати в газету “Фест” і з цього часу пари почав відвідувати значно рідше, через що мав, звісно, деякі проблеми з викладачами. Бувало й по кілька перездач. Я таки навіть примудрився вилетіти з університету (закінчив його роком пізніше). Платив — зізнаюся — й хабарі. За 5 років мій “хабарний фонд” склав 20 доларів — 50% за один іспит, стільки ж за один залік, причому в перші два роки навчання. Все!
Мій курс просто не вмів давати викладачам грошей. Нам було соромно це робити. Ми не говорили про це один з одним. Натомість, просили від старанних однокурсників конспекти, копіювали їх і, як не дивно, готувалися до іспитів. Ні разу жоден викладач (принаймні, мені про це невідомо) нікому з нас не заявляв: не заплатиш, не складеш!
Нині ж я чую, що платили тому, другому, третьому і диву даюся. Як так? Ми ж у них здавали без проблем! “Та ти шо! - дивуються у відповідь. - Такого бути не може!” Студенти не хочуть вчитися, тому що їм простіше приїхати додому і сказати мамі та татові, мовляв, ти знаєш, у нас там такий звір іспит прийматиме! Без сотні-другої баксів навіть трійку не поставить.
Я розумію викладачів, які беруть. Це неправильно, звичайно, давати дипломи людям, які нічого не навчилися. Однак, я не засуджую їх, тому що просто не знаю, як би повівся на їхньому місці — як-не-як, проти спокуси грошима здатен встояти далеко не кожен.
Справа в іншому: викладачі — не цинічні тварини, які завалять старанного студента. Швидше навпаки, будуть йому співпереживати, підтримуватимуть його. І завжди при зустрічі поцікавляться, як справи.
Ну а студенти, які проходять університет завдяки батьківським грошам, просто не усвідомлюють, що шкодять насамперед собі самим. Роботу ж (нормальну) за просте володіння дипломом не дають. От і сидять вони вдома та розповідають, які ж ті вузи корумповані — жодного заліку без грошей на складеш!
P.S. Передбачаючи можливі зауваження про викладачів-хабарників з вашого власного досвіду, зауважу — звичайно ж в сім'ї не без виродка. Є вони і у великій спільноті викладачів. От тільки не потрібно свої проблеми перекидати з хворої голови на здорову.